18.3

– Крихітко-кішко, чому ти сидиш у темряві? – долинуло від дверей.

«І який дурень тебе сюди впустив? Хіба охорона не повинна тримати мене окремо від людей? З іншого боку, Кано правду сказав: шаєрону ніхто не указ», – я начепила усмішку і повернулася до того, хто ввійшов.

– Добрий вечір, сіре. Як справи?

Ендер клацнув вимикачем, і вітальню залило неяскраве жовтувате світло.

– Прекрасно, леді. Готові до спілкування?

Я запевнила себе, що терпіння оцінять на небесах.

– Крихітко-кішечко, та ти не в гуморі? – Граючи незмінною нагайкою, шаєрон підійшов ближче. – Хто образив мою кицю?

Шкіряні штани, розхристана сорочка, втягнутий живіт, розпатлане волосся, нахабна фізіономія – Ендер мав вигляд поганого хлопця і, схоже, вважав себе чарівним. І нехай. Йому потрібне спілкування – він отримає спілкування.

– Мені б не завадило розважитися. Пограємо, сіре?

На його обличчі промайнуло здивування, яке швидко змінилося передчуттям:

– Ви читаєте мої думки, леді. Отже, ваші ідеї?

Я б охоче загнала його в куток і витрусила б із нього все про Дракона-засновника, Ньепу і Ластонію, ось тільки шаєр навряд чи схвалив би мою самодіяльність.

– Гра називається «Питання і відповіді». Хочете дізнатися більше про мене, сіре? Охоче ​​надам вам право першого запитання.

Шаєрон невдоволено смикнув куточком рота і клацнув нагайкою в повітрі. Він не був у захваті від моєї пропозиції, проте швидко виявив вигоду для себе.

– Ти сама захотіла цього, крихітко. Потім не скаржся. – Його безпутна посмішка обіцяла брак цензури і совісті. – Готова озвучити всі свої брудні бажання?

– Абсолютно! Сідайте, сіре. – Я вказала на диванчик. – Тепер моя черга. Боюся, на моє запитання нема короткої відповіді.

– Що?!

– Вибачте, це не за правилами. Зараз питаю я.

Ендер не образився. Розвалився на дивані, поклав нагайку на коліна, зміряв мене оцінювальним поглядом.

– Киця начебто розумна? – поцікавився глузливо. – Ну-ну, подивимось. І що ж розповісти тобі про себе, дика кішечко?

– Не про себе. Розкажіть, що особливого в знайденій сьогодні снайперській гвинтівці?

Його брови полізли на лоб:

– Кицю-кицюню, ти про що взагалі?

– Про гвинтівку ластонського снайпера, через яку шаєр облишив усі справи. Чому вона має таке значення? Ми й раніше знали, що за замахом стоять ластонці. Що доводить саме ця зброя?

Обличчя Ендера потемніло, зіниці розширились, пальці стиснулися в кулаки.

– За яким ще замахом?! – гаркнув він. – Леді, не вдавайте, начебто ви обізнані про проблеми Долінеї краще за мене!

– Не буду. – Я відступила на пів кроку, хоча небезпеки не відчувала. – Це не так. А актор із вас поганий, сіре. Ви розумієте, про що йдеться.

– Чому я маю це розуміти?!

– Ви – шаєрон. На вас тримається країна.

Співрозмовник грубо розреготався:

– Приємно зустріти єдину людину в світі, яка в це вірить.

– Кано згадував ваше ім’я, – не витримала я. – Не прикидайтеся.

Ендер припинив викручуватись, і це було кроком уперед. Ось тільки ділитися секретами він не поспішав, а я й гадки не мала, як на нього натиснути, не використовуючи корону і погрози. Довелось шукати варіанти в детективних серіалах.

– Що виявила балістична експертиза?

– Що на балістичну експертизу потрібен час, – огризнувся шаєрон.

– Сподіваюся, снайпер залишив відбитки пальців? – наполягала я, ні на що не розраховуючи.

Він скривився і закусив губу:

– Це не твоя справа, кицю.

Секундочку! Це була ствердна відповідь?! Напевно, інакше Ендер просто все заперечував би.

– Відбитки ідентифікували?

– Досить, леді! – в його тоні з’явився гнів.

Я відчула, що натрапила на правильний шлях.

– Чиї вони? Ластонця чи найманця?

Шаєрон схопився, розлючено хльоснув нагайкою диван.

– Тобі не треба це знати, крихітко, – прошипів, звузивши очі. – Ти гарненька лялька, от і думай про весілля і сукенки.

Я й думала. І про Аріну Керейру, яку насильно видають заміж. І про людину, яка вважає себе майбутнім правителем Долінеї. І про Мануеля Керейру, для якого шлюб дочки означає угоду століття. І про післязавтрашнє свято, що розпочне державний переворот. І про «ідеального» Патріка, який налаштовує доньку проти рідного батька.

– Злочинець – хтось із ваших знайомих? – Нічим іншим я не могла пояснити злість Ендера. – Уштер Отт сидів тоді за ґратами… Залишається Жако Лей?! Справді?

Він помітно розслабився. Посміхнувся, покрутив у руках нагайку…