16.2

– Не придумуйте брехню, – я вирішила полегшити завдання. – Шаєрона Вікарда мої… е-е-е… силові поля шокували, шаєрон Ендер отетерів настільки, що кинувся на мене з кочергою. Для них я не була звичайною людиною. А ким? Міфічним кодлом Ньепи? Але у вас же прогрес мчить уперед!

Шаєр задумливо провів рукою по моєму волоссю, навіть нахилився, щоб розглянути його ближче. Мене аж пересмикнуло від думки про те, що трапиться, якщо корона повернися в цю мить. Бр-р-р… Він не знав, що таке небезпека. Чи дійсно міг «вимикати» чужий захист?

– Фарбовані, так. – Я відсунулась, видерши з корінням волосинку, що зачепилася за ґудзик на його рукаві. – Уже починають відростати. Це проблема?

– Неприродно чисті, – вліз із поясненнями Кано. – Без пилу і трісок, які посипалися на вас під час недавнього непорозуміння. Як ви, можливо, помітили, ваше силове поле відрізняється від звичних у Долінеї. Тобто принцип роботи один, а ось особливості не ідентичні.

– Вважаєте, мене викрали в дитинстві з цього світу, модифікували і повернули назад? Яка нісенітниця!

«Взагалі-то мені двадцять три, і ластонці прийшли в Долінею двадцять три роки тому», – абсурдна ідея міцно засіла в голові.

– Абсолютна нісенітниця, – з жахом підтвердив Рікадор. – У вас дуже буйна фантазія.

– Ну то звідкіля ж я з’явилася?!

Він із незалежним виглядом відійшов до вікна і втупився вдалину, схрестивши руки за спиною.

– Якщо бажаєте, Роксінель прочитає вам лекцію зі статевого виховання, – зауважив рівним тоном.

Я вирішила, що це жарт, і видала саркастичне:

– Ха-ха.

Поки ми грали в мовчанку, Кано почав незграбно збирати аркуші, що розлетілися. Я відчула збентеження і присіла, щоб йому допомогти. Погляд одразу натрапив на шматок картону з кириличними буквами.

«Опальна принцеса» – цей напис я пам’ятала навіть на дотик.

– Звідки це?

Дізнавач випростався і поклав підібрані записи назад у папку.

– Звідти, звідки й усе інше. З Ластонії.

– Але чому саме принцеса? Опальна принцеса? Рік казав, принцеса – це аліє, а не шаєрона. У вас уже немає принцес. У чому сенс? Ой!

Я і не помітила, коли шаєр опинився поруч. Його беззвучне переміщення мене налякало. Ех, з нервами треба терміново щось робити…

– Сенс у тому, що за часів Дракона-засновника принцес вистачало, – промовив він, вивчаючи картонку. – А наші ластонські друзі занадто багато уваги приділяють історії та легендам. До речі, щодо легенд… Ходімо, Анню. В одній із них ви візьмете участь.

Я здригнулася. Що ще за новини? Мене збираються принести в жертву в ім’я Дракона Нордеса і славного долінейського минулого? Чомусь нічого доброго повідомлення Рікадора не обіцяло.

Але він прямував не в катівню і навіть не в лабораторію.

***

– Це ж мій поверх, – зауважила я, вийшовши з ліфта.

– І ваші кімнати. – Шаєр підійшов до «Спокуси Дракона» і натиснув на руку Ньепи. – Покваптеся. Для вашого підвиду силового поля нормальний одяг не згодиться, тож виберіть максимально обтисле закрите вбрання.

«Трико в моєму гардеробі немає», – але я вловила напрям його думок і пройшла в прохід, що відкрився.

– Ви дійсно здатні прибирати цю невидиму штуку? – Не те щоб мені не вірилося в надздібності шаєра, але одна справа – будувати десятки теорій, і інша – почути підтвердження або спростування однієї з них.

– А у вас проблеми з логікою? – буркнув він. – На вашому місці будь-хто б здогадався.

«Покажіть мені хоч кого-небудь, хто побував на моєму місці!» – ледь не огризнулася я.

Але реагувати на бездушний характер Рікадора не мало сенсу. Тим паче, я обіцяла поводитись чемно. Заради Ріка. Мого Ріка. Того самого Ріка, що затулив мене від кулі. Який цінує мою компанію. Для якого значення маю я, а не вигода для Долінеї/Ластонії.

Я мріяла обійняти його і розуміла, що цього ніколи не станеться. На відміну від «ідеального чоловіка», який був фантомом, Рік справжній, але наша «біологія» не залишала надії на стосунки. Хіба що тримати біля себе шаєра… Ха-ха. Рікадор не оцінить цю ідею.

«І з Ріком ти не побачишся. Він заважає владі, його існування – загроза для нинішнього правителя. Тобі можуть обіцяти що завгодно, це нічого не означає», – мугикнув внутрішній голос.

Він у мене реаліст. Ріже правду без жалю. Ненавиджу його!

– На якій відстані це працює?

Рікадор відірвався від споглядання стіни:

– Ви ще тут? Невже слово «покваптеся» занадто складне для вашого сприйняття?

– Пригнічення силового поля! Як воно працює?! На якій відстані від об’єкта?

Він знизав плечима:

– Через дві хвилини я піду, і ви перевірите це експериментально. Коли повернуся за тиждень, поділитеся спостереженнями. Доти будете замкнені тут. Півтори хвилини, до речі.

Я зачинила двері в спальню і кинулася до шафи. Шкіряні штани, джинси чи дещо в стилі вісімдесятих? Усе інше – або широке, або вище коліна. Навіть спідниці лише міні! Ну який довбень збирав цю колекцію?! Поправка: який довбень вважав цю колекцію придатною для Долінеї?