Розділ 16.1. Неприємні питання, марні відповіді

/Зі щоденника Аріни Керейри/

Мене поведуть на оглядини. До принца. Він, бачте, уперся і не бажає купувати кота в мішку. Гвинт проговорився, що мій суджений надто переймається ставленням до жінок. Договірний шлюб для нього норма, вимушений – мерзота.

Я повинна поводитись тихо, привітно і ввічливо. Треба переконати татусевого партнера, що він – моя мрія. Потерпіти до весілля, а потім… Керейра впевнений, що після дня Х принц ходитиме на задніх лапках, причому без імпланта.

У чому ж секрет? У магії?! Але я – звичайна! Навіть додому повернутися не можу! В мене немає здібностей!

Щоправда, безмозка погань у фартуху одного разу сказала, начебто я – втілення Ньепи. Це щось на кшталт місцевого злого духа, який полює на королів. Не розумію… Татусь думає, що коли-небудь я вб’ю принца?

***

/Долінея/

Шаєр стукнув кулаком по столу, змусивши папки підстрибнути, а аркуші – розлетітися.

– Прошу вибачення, сіре, – дізнавач не здригнувся, – але це мало статися рано чи пізно.

– Це катастрофа.

– Ні, сіре. Це непорозуміння, яке ми використаємо для підняття вашого авторитету.

– Кано, якщо цей знімок щось десь і підніме, то точно не мою репутацію, – процідив крізь зуби Рікадор. – Усе вийшло з-під контролю. Цього разу тихо зам’яти події не вдасться.

Зам’яти?! Я стрепенулася, ледь не відрубавши шаєру пів обличчя. Вони вдають, ніби Ріка взагалі не існує? Яке нахабство! Він реальний! Реальніший, ніж усі в цьому бісовому палаці! У нього є серце і почуття, а не тільки обов’язок перед суспільством. Можу поклястися, він був найкращим шаєром!

– Тоді влаштуємо шоу. – Дізнавач і не подивився на мене, зосередившись на Рікадорі. – Все підтвердимо, а коли скандал вщухне, покаємося. Так робили і до вас, сіре. Завжди спрацьовувало.

Боюся, після цієї поради я трішечки сказилась. У чому вони збиралися каятись? У чому, чорт забирай?!

– Ви вбили Ріка? – Я схопила шаєра за лацкани і смикнула щосили. – Це правда? Він мертвий?! Через якусь безглузду фотографію?.. Та я… Та мені… Клянуся, ви заплатите за це!

Мене переповнював відчай. Світ крутився перед очима, в голові панувала надзвичайна легкість, виразних думок не було. Хотілося трощити все навколо і кричати, поки вистачить сил. Рвати папери, штори, Рікадора… Забити його до напівсмерті телефонною слухавкою, притиснути до підлоги і отримати відповідь на елементарне запитання: «Чому?!». Що такого страшного зробив Рік? З’явився на людях? Він жива людина й у нього є права!

Горло стиснуло, і я хрипко дихала шаєру в обличчя, не в змозі висловити словами те, що вирувало в душі.

Він повільно відчепив мої руки від свого піджака.

– Негайно переодягніться, Анню, – його тон був напрочуд збентеженим. – Це наказ.

– А хрін вам! – Тої миті мене не цікавили пристойності.

– Я б хотів обійтися без силових методів, – і знову Рікадор проявив чудеса розуміння.

– Рік теж це говорив? – Під захистом невидимої броні я почувалась носорогом і перла напролом. – І де він тепер? Де?!

Шаєр зітхнув і подивився на мене з неприхованим сумом.

– Упевнений, він вічно житиме у ваших спогадах, – повідомив без глузування. – А поки поверніться в реальність. Вам необхідно змінити одяг і…

І до мене дійшов сенс сказаного.

– Його справді вбили?! – Я не помічала, що рву аркуш з іспанським текстом. – За що?!

– Заспокойтеся, Анню.

Я жбурнула зім’ятий папір Рікадору в фізіономію і пошкодувала, що до прозорих обладунків не додається прозорий автомат.

– Рік живий і здоровий…

Мене ледь інфаркт не схопив від полегшення.

– …доти, доки ви поводитеся пристойно, – продовжував шаєр, криво посміхаючись.

– Я хочу його побачити!

– А я хочу зайнятися лижним спортом, але ми обидва – заручники свого становища. Мною керує Долінея, а вами… Ну ж бо, хто керує вами?

– Той, хто цілиться у Ріка, – похмуро пробурмотіла я.

Чудово. Бунт придушено ще в зародку. Істерика і сльози скасовуються, тому що зараз вони – розкіш, яку я собі дозволити не можу. Нехай шаєр посміхається скільки влізе. Рік мав для мене значення. Не знаю, яке, але від думки про його смерть розум відмовлявся працювати.

Рікадор кивнув:

– Сподіваюся, ми зрозуміли одне одного. Оновіть свій гардероб, Анню.

– Не вийде, – мстиво відрізала я.

А що? Силове поле мені не підвладне. Форс-мажорні обставини. Я не винна.

– Причини?

Чому б не продемонструвати свої нові здібності? Саме час показати, що щит прогресує. Нехай пояснять, що, на їхню думку, я таке.

Я підібрала з підлоги зім’ятий аркуш і ефектним рухом провела по лусці від низу до верху.