14.2

– Я давно попереджав, що в його віці треба зменшити запал, – видав чоловік зі стетоскопом, що з’явився менше ніж за хвилину. – Знову серце прихопило…

Потім він побачив мене і несхвально похитав головою.

– Любонько, ну як вам не соромно? – запитав з докором. – Довели людину до серцевого нападу. Не можна йому зараз ніяких особистих зустрічей! Небезпечно для здоров’я.

– Я б не проти померти в її обіймах, – хмикнув хтось із невеликого натовпу.

Лікар гримнув на жартівника, але не занадто суворо.

Елідія завантажили на каталку і повезли геть.

Грас зник ще раніше, й майже відразу ж примчала Роксі:

– Аню! Мені так шкода! Прошу вибачення за всю мою родину. Чоловіки… Коли вони бачать гарну дівчину, то починають поводитись як дикуни.

– Не всі.

– Звісно, Рікадор не такий. – Вона охоче вхопилася за можливість розхвалити свого обожнюваного племінника. – Він розуміє, що за кожним його кроком стежать журналісти. Для нього Долінея найважливіша. Шаєр ніколи не зробить нічого компрометуючого.

– А колишній шаєр? Рік? Чим він заслужив відставку?

Роксі підстрибнула і закрутила шиєю.

– Тихіше! Про це не можна говорити! – прошепотіла роздратовано. – Не можна! Не примножуйте чутки!

– Сьогодні його бачили багато туристів, тому правди ви не приховаєте.

Вона змінилася на лиці:

– Бачили?!

Стук її каблуків затих у коридорі секунд через тридцять. Я залишилася наодинці з охоронцем Елідія:

– Мені прикро, що так вийшло.

Він невизначено знизав плечима:

– Сір не звик до поміркованості. Тим паче, у нього невдовзі весілля. Він боїться, що серцеві ліки зроблять його… Емм…

– І доводить собі, що не втратив управності? – я підтримала загальну оману, хоча в діях Елідія не було й натяку на пристрасть. – Розумію, – якщо направду, я його зовсім не розуміла. – Шлюб із коханням чи заради Долінеї?

Охоронець скривився:

– У правителів не буває «з коханням». Не вірите? Запитайте леді Роксінель.

– Вона вийшла заміж не за розрахунком і втратила місце в уряді? – припустила я.

– Вона не вийшла заміж за розрахунком. Відчуваєте різницю?

«Може, і Ріка змістили через любовну історію?» – чомусь від цієї думки стало сумно.

Потім я помітила між уламками скла невелику чорно-білу фотографію і особисті переживання відійшли на другий план, тому що зі збляклого зображення на мене дивилася Аріна Керейра.

Це було настільки несподівано, що я б здивувалася менше, знайшовши у своїй шафі Дракона-засновника.

Я чесно намагалася співпрацювати з Долінеєю. Розповідала про Ластонію все, що будь-коли чула. Скаржилася на Айру Керейру і у відповідь отримувала запевняння в тому, що така дівчина владі невідома.

Та мені просто замилювали очі! Колишній шаєр носив фотографію Аріни. Може, він і є той «принц», за якого Мануель Керейра збирався видати її заміж. І мені пропонувалося повірити, що Кано нічого про це не знає?! Нісенітниця!

«Мінус одна людина, якій я довіряла», – гіркий висновок посилив пригнічений настрій.

Скрізь брехня… Чи є в цьому світі хоч хтось, хто не намагається мене використовувати? Я вже сумнівалася навіть щодо Ріка.

Швидкий погляд на охоронця довів, що його увага зосереджена на мені – не на світлині.

– Як звуть наречену Елідія Мандрівника? – запитала я. Дівчатам треба любити весілля і все, що з цим пов’язано, хіба ні? – Вона гарна? Молода? Іноземка? Блондинка, брюнетка чи руда?

– Леді Маріанна діа Отірс – чарівна сестра лорда Рендала. Незважаючи на те, що їй недавно виповнилося тридцять, газети називають її найбажанішою білявою спокусницею Долінеї.

«Аріна – не наречена колишнього шаєра», – одна з теорій відпала, не встигнувши сформуватися до кінця.

Хто ж вона?! Яку роль відіграє у його житті?

Мені був потрібен новий союзник. Той, чиїм словам я не повірю ні на мить, але спробую зіставити їх із уже відомою інформацією та знайти місця перетину.

Семен Андрєєв чи Жаклін Сон? Вони під арештом, дістати їх важкувато, однак з деким я могла зустрітися дуже скоро.

Я знепритомніла. На півтори секунди: за цей час до мене дійшло, що невидима луска – мій новий секрет, і охоронець, кинувшись на допомогу, її обов’язково знайде. Був потрібен інший спосіб потрапити до лікарні – туди, куди відвезли руду подружку чинного шаєра. Валері Айронс, угум. Маю визнати, вона справді злегка нагадувала героїню старого серіалу.

І з якою недугою мене відведуть до лікаря, тримаючись на відстані?!

– Вибачте, як вас звуть?

– Алон, леді. Що з вами?

– Спіткнулась. – Я мило усміхнулася і відразу скривилася. – Ой… Щось мені недобре… Ні-ні, не підходьте… Мене нудить… Ох… Цікаво, чого б це?.. Ой…