13.3

– Вибач. – Рік прибрав руки і винувато опустив очі. – Постійно забуваю, що вже не годжуся для прогулянок з дівчатами.

Пасма мого волосся, відрізані його силовим щитом, впали на підлогу.

– Та облиш, – відмахнулась я. – Давно хотіла змінити зачіску.

– Впевнена?

Він дивився насторожено, ніби очікуючи запізнілий скандал і список вимог для загладжування провини.

– Я не проти, якщо ти допоможеш усе прибрати.

Рік пустотливо усміхнувся. Присів і, дряпаючи підлогу, згріб волосся в купу.

– Саме час для тренування, аліє. Знаєш, чому мене забавляє називати тебе принцесою? Через ластонські книги. Валері часто читає їх подругам. Спочатку всі вважали, що принцеса – це юна шаєрона, але потім стало ясно: принцеса – це аліє.

– Принцеса – це принцеса?

– Точно. – Він розсміявся. – Тобі прикро? Вибач. Я не мав на увазі нічого поганого. Просто ти з Ластонії і дуже схожа на Ньепу, першу долінейську принцесу. Постараюся більше не дражнитись.

Мені спало на думку, що непогано б уточнити значення слова «аліє» у когось іншого. Підозрюю, для мене воно дійсно звучатиме образливо.

– А шаєрона – це?..

– Жінка з правлячої династії, у якої є право обговорювати рішення шаєра.

– Родичка-радниця?

– Майже так. Ну ж бо, спробуй контролювати свої сили. – Він вказав на відрізане волосся. – Позбудься його. Це елементарно. Уяви, що воно завдає тобі незручностей, і… Не дивись так. Знаю, учитель з мене нікудишній, особливо тепер. Спочатку я навіть не міг змусити тебе розуміти мої слова… Та ти й не намагалася їх зрозуміти! Добре, забудь про це. Починаємо перший покроковий урок.

Я згадала свої спроби навчитися малюванню за допомогою покрокових уроків і подумала, що його ентузіазм не виправданий.

– А мене не шукатимуть? – спробувала відкараскатися.

– Шукатимуть. Але це не привід кидати все на самоплив. Природа дуже розумна, та іноді їй треба допомогти. Поклади руку на сміття.

Я зітхнула, присіла і виконала розпорядження.

– Уяви, що ти торкаєшся не власного волосся, а чогось зайвого тут, навіть мерзенного. Наприклад, під твоїми пальцями був слизняк, він забруднив тебе липким слизом. Обережніше! Не треба… Нічого страшного, вийде іншим разом.

Відбиток моєї долоні чітко виділявся на поверхні каменю і наочно демонстрував, як «не треба».

«Чудово. Тобто якби в річці я вважала намоклу сукню зайвою чи неприємною, то залишилася б без неї. Спасибі, Ріку. Ти знову позбавив мене неприємного досвіду», – я винувато посміхнулася.

– Щодо принцеси і ластонців… – вимовила невпевнено. – Тобі доводилося чути про «опальну принцесу»?

– Ластонці схиблені на Ньепі, – без зацікавленості знизав плечима Рік. – Вічно вимагають нові легенди, а самі не відрізняють історію від бульварних романів. Дійшло до того, що слухати розповіді й дивитися на картини їм уже замало. Кілька днів тому та дивна жінка, що чомусь прикидається чоловіком…

– Жако Лей, – уточнила я.

– По-моєму, Вікард кличе її Жаклін. Так ось, вона спробувала вкрасти з Музею Дракона Нордеса корону Ньепи. Діяла як у кримінальних п’єсах. Охоронці животи надривали від сміху, дивлячись на це.

– Спробувала? – Мені згадався мій другий день у Долінеї. – Шаєрон Вікард кричав, що корону вкрали.

– Корону Дракона-засновника. Вона перебувала в іншому приміщенні. Поки охорона дивилася на дивну ластонку, що намагалася знайти дроти сигналізації не в тій стіні, хтось обчистив зал першого шаєра. Ми вважаємо, що винен долінеєць.

– Ми?..

«Ньепа – опальна принцеса? А ти? Яку роль граєш у цьому всьому ти, Ріку?» – крутилося в куточку свідомості.

Рік начебто з небажанням натиснув на камінчик, який нічим не відрізнявся від своїх сусідів, і з’явився черговий прохід у темний коридор із вказівними стрілками на підлозі.

– Я не завжди був містичною безглуздістю, – сказав із гіркотою. – Недавно мене називали шаєром. Кано й досі вірить у мене… Ходімо, Аню. Тобі сподобається зал Дракона Нордеса. Жінки чомусь його обожнюють.

Я не зрушила з місця:

– Що трапилося? Чому на троні твій злий близнюк, а про тебе не можна навіть говорити?!

Рік клацнув вимикачем, але світло не з’явилося.

– Ще не відремонтували. – Було помітно, що йому хочеться змінити тему. – А нинішній Рікадор ріє Нордес – ідеальний варіант для Долінеї. Розумієш, я не годжуся на роль правителя. Не будемо про це, добре? Він справляється краще за мене, це доведений факт.

– Причина в цьому? – Я провела рукою по золотистій лусці і не порізалась.

– Ні. Не тільки. Не знаю!

«Не знаєш? Навряд чи. І ти ніяк не відреагував на слова про близнюків. Я вгадала?! Немає ні магії, ні містики, а лиш велика політика, в яку добряк Рік не вписався і став лишнім?» – мені до болю хотілося обійняти його і втішити, але бісова генетика не дозволяла навіть такої крихти.