12.2

***

Після розмови з долінейським урядом я до обіду просиділа в кабінеті дізнавача. Про мене немов забули. Шаєр і Кано зникли в невідомому напрямку, Роксі не з’являлась, охорона трималася на відстані і розглядала мене з більшим захватом, ніж Ньепу на мозаїці.

Терпець урвався після того, як поверхом поплив аромат пончиків. Ясна річ, призначалися вони не мені, і це не сприяло посидючості.

Я вийшла у коридор. Голосно оголосила, що йду в музей, і якщо хтось проти, нехай озвучить причину. Дізналася, що можу вільно ходити по першому, другому і третьому поверхах адміністративного крила. Стрималася і насварила себе подумки. Подякувала наглядачам за допомогу і попрямувала єдиним маршрутом, який вивчила напам’ять завдяки шаєрону Вікарду.

У «катівню», ага. Аж смішно, як згадаю свої колишні страхи.

– Скільки було шаєрів на ім’я Рікадор? – оскільки історичні трактати мені поки не скорилися, доводилося добувати інформацію усним способом.

Охоронці визнали, що історія – не їхня сильна сторона, але потроху згадали п’ятьох.

Дракон Нордес, він же перший шаєр ріє Нордес, потім це ім’я носив його онук, Рікадор Ясновельможний, за ним був столітній проміжок, потім – Рікадор Завойовник і Рікадор Безстрашний, які йшли один за одним, і, нарешті, нинішній Рікадор ріє Нордес. Без прізвиська – воно з’явиться після зміни правителя.

«Рік говорив, що був поганим шаєром. Цікаво, що б це значило?» – згадалося мені.

Біля таблички з незрозумілим написом, що, очевидно, означала музей, я зупинилась і повернулася до охорони.

– Хто з шаєрів-Рікадоров не вчинив нічого видатного?

Від обсягу гордовитих відомостей голова пішла обертом.

Дракон Нордес – легенда, про нього і згадувати нема чого. Його подвиги, особливо за участю Ньепи, відомі навіть на Старому Материку. Рікадор Ясновельможний розмежував релігію і державу, за що його свого часу прокляли, а нині шанують як просвітителя. Рікадор Завойовник збільшив площу Долінеї втричі, його статуї є в кожному більш-менш пристойному містечку. Рікадор Безстрашний виграв війну з Аркалісом (заморською монархією з надмірними амбіціями) і став національним героєм. Ну а нинішній шаєр заграє з Ластонією. Весь світ стежить за цим, на кону – честь країни. Від того, чим закінчиться співробітництво з прибульцями із розвиненішого світу, залежить репутація ріє Нордесів.

– Дякую за екскурс у минуле. – Я штовхнула двері і неквапливо переступила поріг. – А який шаєр між подвигами коїв і погані речі?

Мене просвітили, що кожен. Вони ж шаєри. Доля у них така: ухвалювати неприємні рішення і вибирати з двох зол менше. До речі, чи не хочу я пончик?

Пончик я хотіла, чергову порцію історії – теж.

– Кажуть, у палаці бродить привид якогось шаєра? – З повним ротом було важко зберігати таємничий вигляд. – Хто він? Із ровесників Дракона-засновника?

Еге ж, привид існував, про що мені розповіли з перченими жартами і примовками. Високоповажний Елідій Мандрівник в одній із подорожей підхопив прокляття морського народу і не зміг упокоїтися з миром, тому його часто бачать у жіночих купальнях. Він старенький, кістки ломить… Лікувальні грязі йому дуже допомагають із суглобами, а вереск наляканих дівчат покращує кровообіг.

– Це він затягує коханок шаєрона Ендера в Далайну?

Охороні довелось задуматися.

– Коханок? – уточнив один із них – сміхотливий хлопець у розстебнутому мундирі.

– У Далайну? – недовірливо перепитав другий – старший, з вусами і бісенятами в очах.

Вони обидва зійшлися на тому, що обраниці Ендера на життя не скаржаться. Щоправда, колись трапилася погана історія зі служницею, але про неї давно забули. А Елідій Мандрівник якщо щось і краде, то тільки заморський сир на кухні і дівочі серця. Звучить неправдоподібно? А кухарки все підтвердять!

– Ви стикалися з чоловіком у лускатих обладунках? – Чесне слово, я охоче послухала б казки про Елідія, але мені хотілося визначитися з видовою належністю Ріка. – Схожий на Рікадора, але… емм… Приємніший?

На цьому моє спілкування з долінейським народом закінчилося, оскільки на обох охоронців напали болісний кашель і витрішкуватість, і хлопці ретирувалися, залишивши коробку з пончиками майже повною.

«Таке враження, ніби я розказала про зустріч із самим Драконом Нордесом», – я хмикнула, визнаючи абсурдність цієї ідеї, і вирішила наступного разу не перти напролом, а якось завуалювати питання про Ріка.

Підібрала коробку і зачинила за собою двері. Настав час познайомитися з музеєм ближче.

Мене не цікавили експонати. Спасибі шаєрону Вікарду, я вже на них надивилася. А ось стіна, з якої з’явився Рік у нашу першу зустріч, приковувала увагу.

Прихований важіль довго шукати не довелося – на нього вказувала мідна стрілка, прикріплена під табличкою з написом.

– Таємний хід Елідія Мандрівника, – припустила я, натискаючи на опуклу «цеглинку» із закругленими краями. – Корисна пам’ятка.

Замаскована під камінь панель від’їхала, відкривши темний, дуже зловісний на вигляд прохід із бурими плямами на підлозі і намальованими фосфоресцентною фарбою стрілками. Прямо біля входу стояв стенд із буклетиками.