Розділ 11.1. Обіцяна принцу

/Зі щоденника Аріни Керейри/

Це просто цирк якийсь! Татусь ігнорує усе. Старий у в’язниці, фанатичка теж, про «Опальну принцесу» й не говорять… Проєкт зупинено, Керейра відмовився від ідеї напхати місцевому уряду імплантів і правити з тіні. Може, до нього розум повернувся?

Навряд чи. Плани щодо мене нікуди не ділися.

Сторона Х погрожує перервати дипломатичні відносини, але це хвилює лише Патріка. По-моєму, він почав звертати на мене увагу. Дивиться постійно, сумно усміхається… Впевнена, між нами проскочила іскра.

«Варіант номер сім» кинули напризволяще. І заслужено! Ця фарбована лялька тупа і бездарна, хай влаштується мити туалети і живе як може.

Таке відчуття, що Керейра прискорився. Тепер він розповідає про день Х і налаштовує мене на швидкі зміни. Ми майже партнери.

Ха-ха-ха. Партнери. Смішно.

Ненавиджу. Уб’ю. Не пробачу.

Чекай, татусю.

***

/Долінея/

Роксі відвідала мене ближче до обіду. Вона була втомленою і пом’ятою. Її незмінну твідову спідницю покривали мокрі плями, на рукавах довгого жакета красувалися сліди вапна, туфлі були припорошені білим пилом.

– Багато роботи? Мабуть, досліджуєте вежу Страждань? – поцікавилась я.

– Що ви зробили з Ендером? – почула у відповідь. – Він і раніше здоровим глуздом не відрізнявся, а тепер взагалі з розуму сходить.

Заперечувати не мало сенсу – два букети, на які вказувала Роксі, мені явно не лелеки принесли.

– Запитайте його самі, – вийшло грубіше, ніж я хотіла. – Таке враження, що у вашого Ендера роздвоєння особистості. Поки він далеко від мене, то шле квіти і базікає про кохання, а щойно опиняється поруч, хапається за кочергу. У переносному значенні.

Вона підскочила, ніби я сказала щось блюзнірське.

– У мого племінника немає розщеплення особистості! – гаркнула зі злістю. – Він абсолютно нормальний!

«Тобто я не перша, хто це помітив? Взагалі чудово», – але вголос довелося вибачитись і потихеньку змінити тему.

– Мені б хотілося поговорити з шаєроном Вікардом. – Я бачила, що Роксі сильно засмутилася через мої слова про Ендера і поглядає на двері. – Це можливо?

– А навіщо вам? У вас є ще дві доби спокою. Як вухо, до речі? Не хвилює?

Я заперечливо похитала головою:

– Дякую за турботу. На здоров’я не скаржуся.

– Ну то відпочивайте і не бійтеся Вікарда!

– Попри всю повагу, я б вважала за краще зустрітися з ним удень ​​в офіційній ситуації, а не коли посеред ночі йому сяйне чергова геніальна ідея щодо мене!

Роксі помітно розгубилася.

– І Вік?.. – промовила з сумнівом.

– У нього чисто діловий інтерес. Дбає про благо держави і вивчає ластонських агентів. Але, погодьтеся, ваш племінник – не та людина, яку хочеться зустріти в замкнутому просторі.

Роксі понуро кивнула і в задумі провела рукою по волоссю, піднявши хмару пилу.

– Я домовлюся про зустріч, – погодилась неохоче. – На побутовому рівні все влаштовує?

Я підтвердила, що претензій не маю. Спробувала торкнутися теми Дракона-засновника і ластонців, але майже відразу зрозуміла: краще не варнякати. Чи то моя співрозмовниця була не в настрої, чи долінейці справді приховували безсмертного ріє Нордеса і болісно реагували на згадку його імені в одному реченні зі словом «Ластонія», – не уявляю.

Роксі не огризалася прямо, проте геть усе зводила до легенд про Ньепу – ту, що принесла Дракону Нордесу смерть. Втім, до смерті вона подарувала йому кілька років безмежного щастя і подвигів, яких вистачило на три саги, тисячі балад і безліч любовних романів, не кажучи вже про картини, скульптури і таке інше.

– А Рік? Рікадор ріє Нордес, але не ваш шаєр і не Дракон-засновник? Хто він? Що з ним не так?

– Щоб мені провалитися!

Таких слів від колишньої шаерони я не очікувала. Роксі зблідла, заметушилася, ненавмисно відступила до стіни… Її невдоволені і зовсім трохи винуваті очі нишпорили по вітальні, уникаючи мене, руки зникли в кишенях.

Двері відчинилися.

«У Роксі пульт!» – здогадалась я.

– Зачекайте! Будь ласка! – попросила з усією жалібністю, на яку була здатна.

Рухи Роксінель сповільнилися:

– Я не маю права говорити про це.

– І не треба! Я не збираюся висувати ультиматуми. Мені просто до смерті нудно!

Я скорчила благальну міну і подумала, що даремно уникала театрального гуртка – грати виходило геть погано.

Але Роксі зупинилася.

– Вам потрібні книги? – промовила з підозрою. – Хіба ви можете читати?

«Коли вивчу алфавіт, то зможу. Мені інше цікаво. Імплант, який я вважала універсальним перекладачем, зламано. За твоїми словами, іншої техніки у мене в голові немає. Тоді чому ти не питаєш, яким дивом я розумію долінейську мову і розмовляю нею ж? За лічені дні чужу мову я не опанувала. Отже, є ще щось. Боюся навіть припускати, що», – я скрушно опустила очі.