/Зі щоденника Аріни Керейри/
Це просто цирк якийсь! Татусь ігнорує усе. Старий у в’язниці, фанатичка теж, про «Опальну принцесу» й не говорять… Проєкт зупинено, Керейра відмовився від ідеї напхати місцевому уряду імплантів і правити з тіні. Може, до нього розум повернувся?
Навряд чи. Плани щодо мене нікуди не ділися.
Сторона Х погрожує перервати дипломатичні відносини, але це хвилює лише Патріка. По-моєму, він почав звертати на мене увагу. Дивиться постійно, сумно усміхається… Впевнена, між нами проскочила іскра.
«Варіант номер сім» кинули напризволяще. І заслужено! Ця фарбована лялька тупа і бездарна, хай влаштується мити туалети і живе як може.
Таке відчуття, що Керейра прискорився. Тепер він розповідає про день Х і налаштовує мене на швидкі зміни. Ми майже партнери.
Ха-ха-ха. Партнери. Смішно.
Ненавиджу. Уб’ю. Не пробачу.
Чекай, татусю.
***
/Долінея/
Роксі відвідала мене ближче до обіду. Вона була втомленою і пом’ятою. Її незмінну твідову спідницю покривали мокрі плями, на рукавах довгого жакета красувалися сліди вапна, туфлі були припорошені білим пилом.
– Багато роботи? Мабуть, досліджуєте вежу Страждань? – поцікавилась я.
– Що ви зробили з Ендером? – почула у відповідь. – Він і раніше здоровим глуздом не відрізнявся, а тепер взагалі з розуму сходить.
Заперечувати не мало сенсу – два букети, на які вказувала Роксі, мені явно не лелеки принесли.
– Запитайте його самі, – вийшло грубіше, ніж я хотіла. – Таке враження, що у вашого Ендера роздвоєння особистості. Поки він далеко від мене, то шле квіти і базікає про кохання, а щойно опиняється поруч, хапається за кочергу. У переносному значенні.
Вона підскочила, ніби я сказала щось блюзнірське.
– У мого племінника немає розщеплення особистості! – гаркнула зі злістю. – Він абсолютно нормальний!
«Тобто я не перша, хто це помітив? Взагалі чудово», – але вголос довелося вибачитись і потихеньку змінити тему.
– Мені б хотілося поговорити з шаєроном Вікардом. – Я бачила, що Роксі сильно засмутилася через мої слова про Ендера і поглядає на двері. – Це можливо?
– А навіщо вам? У вас є ще дві доби спокою. Як вухо, до речі? Не хвилює?
Я заперечливо похитала головою:
– Дякую за турботу. На здоров’я не скаржуся.
– Ну то відпочивайте і не бійтеся Вікарда!
– Попри всю повагу, я б вважала за краще зустрітися з ним удень в офіційній ситуації, а не коли посеред ночі йому сяйне чергова геніальна ідея щодо мене!
Роксі помітно розгубилася.
– І Вік?.. – промовила з сумнівом.
– У нього чисто діловий інтерес. Дбає про благо держави і вивчає ластонських агентів. Але, погодьтеся, ваш племінник – не та людина, яку хочеться зустріти в замкнутому просторі.
Роксі понуро кивнула і в задумі провела рукою по волоссю, піднявши хмару пилу.
– Я домовлюся про зустріч, – погодилась неохоче. – На побутовому рівні все влаштовує?
Я підтвердила, що претензій не маю. Спробувала торкнутися теми Дракона-засновника і ластонців, але майже відразу зрозуміла: краще не варнякати. Чи то моя співрозмовниця була не в настрої, чи долінейці справді приховували безсмертного ріє Нордеса і болісно реагували на згадку його імені в одному реченні зі словом «Ластонія», – не уявляю.
Роксі не огризалася прямо, проте геть усе зводила до легенд про Ньепу – ту, що принесла Дракону Нордесу смерть. Втім, до смерті вона подарувала йому кілька років безмежного щастя і подвигів, яких вистачило на три саги, тисячі балад і безліч любовних романів, не кажучи вже про картини, скульптури і таке інше.
– А Рік? Рікадор ріє Нордес, але не ваш шаєр і не Дракон-засновник? Хто він? Що з ним не так?
– Щоб мені провалитися!
Таких слів від колишньої шаерони я не очікувала. Роксі зблідла, заметушилася, ненавмисно відступила до стіни… Її невдоволені і зовсім трохи винуваті очі нишпорили по вітальні, уникаючи мене, руки зникли в кишенях.
Двері відчинилися.
«У Роксі пульт!» – здогадалась я.
– Зачекайте! Будь ласка! – попросила з усією жалібністю, на яку була здатна.
Рухи Роксінель сповільнилися:
– Я не маю права говорити про це.
– І не треба! Я не збираюся висувати ультиматуми. Мені просто до смерті нудно!
Я скорчила благальну міну і подумала, що даремно уникала театрального гуртка – грати виходило геть погано.
Але Роксі зупинилася.
– Вам потрібні книги? – промовила з підозрою. – Хіба ви можете читати?
«Коли вивчу алфавіт, то зможу. Мені інше цікаво. Імплант, який я вважала універсальним перекладачем, зламано. За твоїми словами, іншої техніки у мене в голові немає. Тоді чому ти не питаєш, яким дивом я розумію долінейську мову і розмовляю нею ж? За лічені дні чужу мову я не опанувала. Отже, є ще щось. Боюся навіть припускати, що», – я скрушно опустила очі.