9.4

– Цей термітник давно треба зрівняти з землею і побудувати нормальний палац, – прошипів Ендер. – Гей, ти! – це до мене. – Швидко дай сюди рацію! Ігри закінчилися!

Я різко обернулась.

– Ріку! – вигукнула радісно, ​​побачивши єдину істоту в цьому світі, яка викликала лише позитивні емоції. – Як ти? Як твоя спина?!

– Нао, аліє.

– Досить називати мене принцесою! Це нагадує дитячий садок і сопливого Льошку. – Я обійшла навколо Ріка і переконалася: за день пошкоджені кулею лусочки повністю відновилися, про недавнє поранення свідчив тільки їхній відтінок – світліший проти інших, на краях майже білий. – Точно все нормально, Ріку? До речі, вчора я тебе розуміла, а сьогодні знову плутаюся.

– Іо арімандо.

– Угу, звичайно, як тільки зосереджуся, відразу ж стану поліглотом.

– Арімандо!

– Не кричи, я не глуха і не тупа! Мови не вивчаються силою волі.

– Ще й як вивчаються, принцесо.

Рік усміхався, і я не могла на нього злитися. Він був моєю долінейською відрадою, і, думаю, навіть прізвисько «жаба» з його вуст звучало б дружелюбно.

Рація шаєрона, яку я стискала в руці, ожила і замигала жовтими лампочками.

– Ой-йой. – У мене додалося проблем. – Ріку, чисто з цікавості… Які у тебе взаємини з долінейською владою? Щось мені підказує, що ця ілюмінація не до добра.

Рік тицьнув пальцем у непримітну кнопку, і пристрій, пронизаний лезом із його рукавички, вимкнувся.

– Вибач. – Рік струсив його на підлогу. – Іноді забуваю про ці «прикраси».

Питання про владу залишилося без відповіді.

Тим часом Ендер припинив шипіти прокляття і наче принишк. По-моєму, він сприйняв Ріка як загрозу. Для мене? Чи для себе? Хм… Впевнена, за мене шаєрон не хвилювався б.

– Це місце краще, ніж вежа Самотності, але ти маєш жити в справжніх покоях, Аню.

– А з цими що не так? Двокімнатна квартира з усіма зручностями для мене однієї. Майже мрія.

– Замки. Таким, як він, – Рік кивнув на Ендера, – не треба давати ключі.

– Шаєрон уже йде. – Я махнула Ендеру, вказуючи на двері, але він затято на нас витріщався і не ворушився. – Не займай його, будь ласка. Нехай цей день мине без охорони, допитів і надгробних вінків.

– Чому ти вважаєш, що я нападу на нього, принцесо? – здавалося, Ріка засмутила моя недовіра. – У мене є причини?

«Причини? Як подивитися. Ти прийшов до мене і застав біля мого ліжка напівголого чоловіка і зв’язану жінку. Питання у тебе точно є. Ну ж бо, питай! Я бачу, що тобі не байдуже! Ти надто стримується. Що ще за ігри?» – я не змогла випалити все це вголос.

– Звідки я знаю? – сказала якомога спокійніше. – Шаєрон тебе боїться, а він не схожий на боягуза.

«Особливо коли у нього в руках кочерга, а супротивник – дівчина», – на щастя, вдалося не бовкнути зайвого.

Псувати стосунки з правлячою сімейкою не хотілося. Нехай Ендер запам’ятає лестощі, а не глузування. Повертати мене додому ластонці не збираються, тому треба пристосовуватися.

– Крихітко-кішечко, звідки ти взялася на наші голови? – Шаєрон уже оговтався від подиву і, безуспішно намагаючись приховати сум’яття, підійшов до нас. – Ось воно як обернулося… Ти знову не в курсі справ, лялечко?..

– Замовкни, – обірвав його Рік, починаючи злитись. – Одягайся і забирайся геть.

Я зробила крок убік, щоб опинитися між ними.

– Мені відомо, що це колишній правитель і що він не зовсім людина, – звернулася до Ендера. – Ріку, не кип’ятися, – попросила шаєра-предка. – Шаєрон поводився дуже чемно.

– Брешеш, – заявили вони одночасно.

– Брешу. Шаєрон ледь не догрався. Давай відчинимо йому двері і побажаємо: «На добраніч».

Рік неохоче зрушив з місця.

– Я вже попереджав тебе, Енді, – сказав із погрозою. – Як людину просив, але ти не послухався. Кажу вдруге: забудь про її існування. Не дивися на неї, не розмовляй із нею, не думай про неї! Уяви, що її нема, і займайся своїми справами. Ясно?!

Ендер схилився в комічному поклоні:

– Так, сіре. Шкода, що я не маю диктофона. Хотів би записати вашу промову, щоб слухати в періоди зневіри. Ви вмієте піднімати настрій.

– Не блазнюй. Зазвичай у тебе вистачає розуму поводитися пристойно.

– Пристойності – це надто нудно, сіре. Ми з ластонською крихіткою обожнюємо їх порушувати. Згодна, кицю? – Шаєрон вкрай обережно обійняв мене за плечі.

– Ви ідіот? – прошипіла я, втративши терпіння. Він ніби вирішив самовбитися саме сьогодні! – Не провокуйте Ріка!

– Та облиш, кішечко. Він же не вдарить свого улюбленого пото…

– Чому ж, ударить. – Рік штовхнув шаєрона внутрішньою стороною долоні. – Ще й як ударить! Деякі не розуміють слів і ганьблять рід ріє Нордесів. Деяким потрібен батіг, а не пряник.