9.3

– Кицю, – він уже говорив хрипким шепотом. – Не барись!

Я підійшла, забрала шмат покривала.

– Показую вперше і востаннє. – Змахнула тканиною у себе над головою, демонструючи можливості невидимої корони. – Це не фокуси, ясно? Біля мене небезпечно.

Шаєрон провів поглядом клаптики, що впали на килим, і з його обличчя повільно сповзла міна а-ля «герой-коханець виходить на полювання».

– Можна? – Без дратівливої напористості він поманив мене ближче. – Воно справжнє?..

«Коли ти лупив по ньому кочергою, сумнівів у тебе не було», – і все ж я вирішила не загострювати ситуацію.

Нахилилася, вказала на гладку пластинку над чолом.

– Звідси до гострого краю сантиметрів п’ятнадцять. Тобто майже долоня.

Наступної миті в мою шию встромилася голка пристрою Жаклін. Гадаю, це означало, що Ендер не зацікавлений у налагодженні дружніх стосунків.

У очах потемніло. На кілька безкінечних секунд я втратила рівновагу і полетіла прямо на шаєрона.

«Вранці мене назвуть терористкою номер один, тому що зараз я одним махом знищу третину уряду Долінеї. Чи у них про запас є ще кілька шаєронів?» – я виставила перед собою руки, розраховуючи відштовхнутися від Ендера і (раптом пощастить?) залишити його з головою.

Потужний стусан відправив мене вбік.

«Він дурний, але везучий», – я розпорола подушку і заборсалася, виплутуючись із хмари пір’я.

Коли отямилась настільки, що зір прояснився і вийшло повернутися обличчям до шаєрона, стало не до жартів.

Він встиг зняти сорочку і тримав її як матадор червону ганчірку перед биком. Дивився не на мене – уважно оглядав кімнату, ніби шукаючи щось. Моє надто швидке відродження застало його зненацька.

– А де кубики? – напружена тиша лякала, і я ляпнула перше, що спало на думку.

Ендер насупився:

– Які ще кубики?!

– Пресу!

Ну а далі…

Я повірила, що відволікла його, і кинулася до дверей. Він вдав, що відволікся, і кинув на мене сорочку. Схоже, збирався використати її, щоб оцінити масштаби «силового поля», але я підпірнула йому під руку занадто невчасно.

Без порізів не обійшлося. Шаєрон закричав, відсахнувся, перечепився через нерухому Жаклін… Упав на неї, ненароком уколовся її ж приладом і затих.

У мене з’явилося кілька вільних хвилин.

Насамперед я відтягнула Ендера вбік і перев’язала його поранену руку. Потім забрала ластонський пристрій і підібрала долінейську рацію. Розглянула обидва апарати, однак застосування їм не знайшла.

Позбавляти тями нікого, кликати охорону не варто. Біля моїх ніг – зв’язана дипломатка Ластонії і покалічений урядовець Долінеї. На кого з них зробити ставку?

Допомогти Жаклін Сон? Вона – реальний шанс повернутися додому, ось тільки довіри до неї немає. Коли вона перевірить свої здогади, то зрозуміє, що ніяка я не Ігнатьєва, не посланниця Керейри і навіть не надто обізнана агентка. Та й моєму імпланту, як-то кажуть, гаплик. Інтерес для Ластонії я втратила.

– Крихітко-кішечко, у тебе чіпкі кігтики…

Я підскочила. Шаєрон провів у сплячці хвилин п’ять і дивився цілком розумно, позбавивши мене вибору.

– Ви теж кодло Ньепи, сіре? Снодійне вас не бере, небезпека не лякає… Прошу, не треба більше самодіяльності. – Якби існував вимірювач щирості, він би зашкалив. – Будь ласка, просто поговорімо. Все ж так гарно починалося! Вам пояснили, що я не намагалася вас убити, ви прислали мені квіти і прийшли з…

«З нагайкою», – просилося на язик.

– З візитом, – викрутилась я. – Мені дуже лестить ваша увага, сіре. Те, що сталося тут, – безглуздий збіг обставин. Ця жінка – не моя знайома. Вперше я її побачила разом із вами. Клянуся, ми не заодно! Не уявляю, як вона тут опинилася!

– Як? – Шаєрон посміхнувся. – Вилізла з ліжка мого брата і відчинила твої двері його пультом. Простіше кажучи, як завжди. Ці ластонці такі нахабні… Ніяких манер. І, головне, не вчаться на своїх помилках і не помічають натяки. Ой, крихітко, не дивуйся! У тебе миле личко, але коли на ньому такий вираз… Це додає тобі років п’ять.

Він встав із легким стогоном і знову забігав очима по кімнаті.

– Не це шукаєте? – Я продемонструвала рацію. – Е, ні! Спочатку кілька питань.

– За кубиками звертайся до Рікадора, кицю. Та сумніваюся, що він підпустить тебе на достатню відстань, щоб їх побачити. Ти йому не до вподоби. Від тебе немає користі для держави, хе-хе.

«А Роксі говорила, від мене залежить доля Долінеї… Що ж, одне безперечне достоїнство у Ендера є – він не бреше тоді, коли немає потреби», – я відступила, стежачи, щоб між нами залишалася безпечна відстань.

– Жако Лей, – вказала на непритомну Жаклін. – Ви знали, хто вона, від початку? Чому не підняли тривогу? Вам би вистачило секунди!

– Їй теж. Я прекрасно усвідомлюю, що з технічного погляду Ластонія набагато перевершує Долінею. У неї могла бути отрута, а не снодійне.