Розділ 9.1. Гра на роздягання

/Зі щоденника Аріни Керейри/

Тупа фанатичка знову мене повчала. Розповідала про моє чудове майбутнє, розхвалювала мерзенного принца… І де її знайшли? Вона вірить, що Керейра всесильний. Насправді вважає, що одного разу він подарує їй вічне життя. Їй! Ну чому марні люди думають про себе казна-що?! Ця дурепа навіть скаржиться, що мій татусь управляє нею як «варіантами». Знала б вона, скільки коштує та технологія…

Та начхати. Керейра відмінно задурює голови. Треба мовчати, щоб не підставити його перед своїми, і вчитися. Не можна дрібно пакостити. Він має втратити все і відразу.

У сторони Х є магія. Я сама бачила драконів і їхніх повелителів. Може, татусь і відродить легенду… Але він не поділиться цим ні з ким із «МАКІС»! Тільки зі мною.

Щоб ти здох! Робиш усе заради мене, так? І я зроблю тобі подарунок. Я вб’ю тебе. Чекай.

***

/Долінея/

Незнайомець дивився на шаєрона Ендера, Ендер – на мене, я – на них обох і на двері, що зачинилися між ними.

– Кицю, в тебе є подруга? Мені вона не до вподоби, але якщо тобі хочеться різноманітності…

Подруга?! Я проігнорувала багатозначну паузу і придивилася до невідомого.

Тобто…

До невідомої!

Його високість, чи як там звертаються до шаєронів, з першого погляду визначив, що невисокий азіат зі стрижкою їжачком і татуюванням на обличчі – жінка. Вона носила мішкуватий коричневий костюм, який приховував фігуру, і говорила хрипким шепотом. Мабуть, про її статеву належність я здогадалася б під час бесіди, але тої миті це стало сюрпризом. А ось досвідчене око Ендера вловило суть відразу ж.

– Мовчите, леді Айро? – Шаєрона не влаштовувала тиша. – Ну ж бо, сміливіше! Будьте люб’язні, відрекомендуйте мене своїй партнерці. – Він задер підборіддя і засунув руки в кишені білих штанів. – Я чув про таке, але, зізнаюся, мені ще не доводилося брати участь у нетрадиційних забавах. Чи не заповните цю прогалину в моїх у знаннях? Не сумнівайтесь, я дуже швидко збагну ази сучасних…

Договорити Ендеру не вдалося, тому що «партнерка» тінню метнулася до нього і встромила щось у плече прямо крізь легку батистову сорочку. Він важко осів на підлогу, з його розтиснутих пальців випав пристрій, схожий на рацію.

– Не турбуйтесь, Анно, – тепер незнайомка не ​​шепотіла. – Цей хитрий лис уміє заговорювати зуби, але він не встиг здійняти тривогу. Допоможіть його перемістити.

– Він помер?!

Чесне слово, шаєрон не належав до моїх друзів, і я охоче прописала б йому гарну прочуханку або психотерапевта, але смерть цієї людини мене б не порадувала.

– О ні! Він лише спить і бачить дуже… хм… пізнавальні сни. Коли отямиться, його буде легко переконати в тому, що я йому привиділася.

– Ви – Жако Лей? – Хотілося розібратись у всьому до кінця.

– Або Жаклін. Обійдемося без прізвищ, якщо ви не проти. Не допоможете?

Разом ми сяк-так дотягли Ендера до дивана і поспішно розійшлися у різні кутки. Я не прагнула сусідства з голкою і снодійним, моя співрозмовниця уникала корони, що повернулася.

– Жаклін Сон? – припустила я, не поспішаючи сідати в крісло і розслаблятися.

– А ви непогано обізнані, Анно.

Жако Лей вперлася спиною в стіну і, здається, побоювалася мене більше, ніж я її. Чого б це? Через здогадку? Ха-ха! Я пам’ятала передачу про Семена Андрєєва. Там звучало ім’я «Жаклін Сон». Деталей, щоправда, не знаю, тому що документалістика – не моє хобі, проте гріх не скористатися ситуацією.

– Краще, ніж вам би хотілося, правда ж? Якщо не секрет, чим ви насолили Семену Матвійовичу? Такий приємний був чоловік, а як подумав, що я працюю на вас, відразу ніби здурів.

Жаклін скривилася:

– Він впевнений, що я намагаюся викинути його з гри.

– Він помиляється?

Вона зробила невеликий крок убік і зникла в тіні.

– Ні, – відповіла зі смішком. – Не помиляється. Він не годиться для цієї роботи. Занадто старий і сентиментальний, не вміє визнавати очевидне… Тьху!

– Ось тільки Мануель Керейра цінує Семена Матвійовича більше ніж вас. – Я готувалася до того, що співрозмовниця втратить контроль через образливі слова. – Та й мені ваші методи не до душі. Снайпер – це не спортивно, як вважаєте?

– Зате ефективно.

– Ах, ефективно…

Їй сарказм не сподобався:

– Не треба ходити околяса. Бачу, ви в курсі подій. Якщо вас курирував не Андрєєв, насмілюся припустити, що ви – особиста ініціатива самого Керейри. Маю засмутити: він не збирається вас витягувати. Йому потрібен тільки імплант. Повернення пристрою – моє основне завдання. Переконайте мене, що є сенс не тільки вберегти наші технології від сторони Х, але й допомогти вам.

Від несподіванки я поперхнулася повітрям. Допомогти мені? Серйозно?! Це як же? Відіслати мене додому, щоб я викрила їхню аферу і засадила всю цю ластонську шайку за ґрати? Жаклін вважає мене наївною дитиною?