5.3

***

Ми впоралися вчасно. Я розповіла все: про свою появу на торгах, про Айру, про принца Ендера, про корону… Приховала дві речі: те, що у мене є доброзичливець із роду ріє Нордесів, і те, що в моєму вусі сидить імовірно ластонський імплант. Перше могло негативно вплинути на Ріка, друге – на мене. Не сумніваюся, місцева влада захотіла б дістати зразок передових технологій і виколупала б навушник будь-якими методами.

– Ви щось недоговорюєте. – Від дізнавача не сховалася моя ухильність.

– Це особисте, – я не брехала, тому він не насторожився.

– Ендер?.. – важко уявити більш багатозначну паузу.

– Ні. Випадкова людина, яку я не хочу втягувати в неприємності.

Впевнена, Кано наполягав би на подробицях, але гучна трель телефону змусила його скласти зроблені під час розмови записи і з жалем подати мені руку.

– Ходімо, Аню. Правителі не чекають.

Похитуючись, я підвелася. Чортів імплант знову нагадав про себе. Він так шумів, що я втрачала витримку. Невже дізнавач не чув його докучливого писку?

Ми йшли коридором, сходами, надземним переходом… Через дратівливі звуки навушника було важко звертати увагу на маршрут. Я просто переставляла ноги і сподівалась, що до моменту зустрічі з королем какофонія припиниться.

Охорона, охорона, охорона… І порожній кабінет, де Кано зупинився:

– Чекайте тут, Аню. Постарайтеся говорити ввічливо.

– А ви?..

– Не хвилюйтеся, ви впораєтесь.

– Але розуміння не дочекаюся, – не змовчала я.

– Ви впораєтесь, – повторив він і вийшов.

Ну а я виявила, що пряму трансляцію повсякдення Аріни Керейри знову ввімкнено. Апарат не хвилювало, що її біди могли коштувати мені життя.

***

Аріна ненавиділа лабораторію. Незрозумілі прилади, нав’язливий шум, вічний запах дешевої кави і миготіння вогника камери відеоспостереження діяли на нерви. Це місце було надто незатишним. Воно немов заявляло, що робота – вище благо, і нею потрібно насолоджуватися в будь-яких умовах.

Але тут розмістили комп’ютери. В одному із закутків навіть крісло нормальне поставили, щоб обожнювана донька Мануеля Керейри приходила частіше.

Її чомусь любили. Незважаючи на істерики і примхи, до неї ставилися з незрозумілою турботою. Ось і зараз кволий технік на прізвисько Гвинт не прогнав неочікувану відвідувачку, хоч і знав: вона покарана і мусить сидіти у своїй кімнаті.

– Запустити вам симулятор? – запитав улесливо. – Вранці оновив до останньої версії.

Аріна милостиво кивнула. Цей невдаха в окулярах і кепці вважав її типовою блондинкою із анекдотів. Йому і на думку не спадало, що вона спускається сюди не для безглуздих ігор.

Заради підтримання легенди довелося трохи понудитись. Суть ігрового сценарію не мала значення. Навіщо в неї заглиблюватись, якщо ціль зовсім інша? Десять хвилин безладних метань по екрану, з пів сотні приміряних на персонажа костюмів, безглуздий діалог – і Гвинт перестав витріщатися на «леді ​​Айру». Втупився у свій монітор, надів навушники…

Чудово. Найнеприємніший пункт плану залишився позаду.

Аріна вгризлась у плитку білого шоколаду, згорнула вікно гри й полізла в налаштування. Для початку – права адміністратора. З цим жодних проблем. Мануель Керейра – глава «МАКІС», його пароль відчинить будь-які двері.

– Спасибі, тату, що ти такий лох. – Аріна ввела завчені напам’ять тридцять цифр. – Не треба було мені довіряти. Тобто не треба було обіцяти мене старому потворному цареві, і я ніколи б тебе не зрадила.

«Доступ заборонено».

Вона відсахнулася, не вірячи своїм очам. Що за дурня? Батько обіцяв не змінювати пароль, тому що відтепер вони з ним – союзники! Він визнав її розум! Навіть похвалив за винахідливість!

Брехливий покидьок!

Аріна спробувала ще раз, ретельно стежачи, щоб не пропустити і не переплутати жодного символу.

Нульовий результат. До того ж вискочило попередження, що після третьої неправильної спроби включиться блокування і буде відправлено повідомлення до Центру.

– До центру? Тобто татусеві? Обійдеться!

Шипіння привернуло увагу Гвинта. Він зацікавлено підняв голову і зняв навушники:

– Проблеми?

«Ще б пак, ідіоте! Мене в жертву приносять. Не знав?!» – Аріна мило усміхнулась і промовила, що в горлі пересохло, але якщо вона піде на кухню, стара карга Яра знову замкне її в чотирьох стінах.

– Ну, це… Принесу, що скажете.

Замовлення складалось із десяти пунктів, половину з яких треба було або розігріти, або змішати, або знайти на складі.

Гвинт, явно незадоволений, потопав геть. Вийти з облікового запису він, зрозуміло, і не подумав.

«Повний кретин. Завтра тебе викинуть звідси стусанами», – в реальному житті не було місця жалю.

Аріна замкнула двері. Батько в курсі, то навіщо ховатись? Він перекрив доступ до єдиної віддушини, ось хай і розплачується. Аріна збиралась повеселитися востаннє, і начхати, чим це обернеться для проєкту. Її доля через непослух не зміниться.