3.3

***

Аріна всією душею ненавиділа служницю, що прибирала друзки дзеркала з журнального столика. Вона уявляла, як метеорит пронизує дах і пробиває сиву голову цієї нестерпної жінки. Як строгий накрохмалений чепчик злітає і падає у відро для сміття. Як бризки крові бруднять білосніжний килим, осідають віялом на блискучих шпалерах, навіки залишаються на різьбленій стелі.

Нехай би ця церберша здохла! Отруїлася простроченою їжею, яку не виносить на смітник, а доїдає в святій упевненості, що викидати нормальні на вигляд продукти гріх! Або вбилася струмом, включаючи допотопний кип’ятильник! Звернула собі шию, чистячи ванну крихітною щіточкою! Натрапила разів десять на кухонний ніж, кришачи свої мерзенні несмачні салати!

– Готово, леді Айро. Прошу вас, будьте обережні. Ви можете поранитися. Пам’ятайте: лікар радив вам виплескувати злість словами, а не діями. Будь ласка, уважно перечитайте рекомендації.

– Йди до біса, дурепо! Не тобі мене вчити!

– Дозвольте перев’язати вашу руку, леді.

– Зникни, гадюко!

– Ваш батько наказав піклуватися про вас. Не противтеся, Айро. Ви ж не хочете, щоб почалося зараження?

Служниця говорила рівним, незмінно доброзичливим тоном, і це виводило з рівноваги. Аріна жбурнула в неї пудреницю, не сподіваючись влучити, і відчула, що зараз розплачеться.

– Не змушуйте мене викликати охорону. Руку, леді.

Сперечатися не було сенсу. Тут абсолютно все існувало задля зручності Айри Керейри. Вона могла лише скрипіти зубами і уявляти, як одного разу цей будинок злетить у повітря. Відверто кажучи, розрада не найкраща, але уява – єдине, що у неї не могли забрати.

– Ви стаєте розсудливою, Айро. – Служниця промила поріз, залишений розбитим дзеркало, і заклеїла ранку антисептичним пластиром. – Я пишаюсь вами. – Вона забрала аптечку і попрямувала до дверей. – Добраніч.

– Коли ти вже здохнеш?!

Клацнув замок.

Звичайна процедура.

Позавчора Аріна серйозно розчарувала батька, тепер доводиться розплачуватися за дурну витівку.

«Кімнатний арешт», – так він це називає.

Пересування Айри Керейри обмежується будинком, тому варіантів для покарання мало.

Вона зірвала пластир, пройшлася довгими нігтями по рані. Інфекція? І нехай! Досить серйозна хвороба допоможе вирватись із цього пекла!

Несподівана хвороба. Якщо Аріну запідозрять у навмисному шкідництві, контроль посилиться. На ланцюг, мабуть, не посадять, але наглядачку приставлять. Тоді буде зовсім нестерпно…

Ні, ризикувати не варто! Ілюзія свободи краща, ніж прямий контроль. Скоро тиждень покарання закінчиться і стіни власної кімнати, за задумом недоумка-архітектора позбавленої вікон, зате прикрашеної гидотними бордовими портьєрами, перестануть тиснути на психіку.

Задзвонив телефон.

Аріна ненавиділа і його деренчливий звук, і корпус, що імітував ретро, ​​і залишки невпізнаної символіки, яка нагадувала нацистську, і те, що вона не могла не зняти слухавку.

Щоденне катування під назвою «Побажай сім’ї доброї ночі» починалося. Хочеш – не хочеш, а цілих п’ятнадцять хвилин доведеться зображати зразкову доньку. Мати і сестри вважають, що Аріна Керейра насолоджується коктейлями десь у Карибському морі, і нишком їй заздрять.

І нехай. Так навіть краще. Їхнє співчуття було б нестерпним! Вони б страждали разом із нею, і сварилися з батьком, і намагалися все змінити…

Дурні! Загрузлі в серіалах і ТБ-шоу міщани! Їм ніколи не зрозуміти, що відбувається! Вони не здатні вийти за межі своїх убогих мрій!

П’ятнадцять хвилин сюсюкання закінчились. Аріна жбурнула слухавку в стіну і залізла в ліжко. Завтра телефон полагодять, і він знову задзвонить. Це стало традицією. За розбитий апарат немає ні докорів, ні покарання. На думку батька, це лиш віддушина, а не спосіб протесту. Каприз, не вартий уваги.

Під подушкою лежала книга. Гумор, романтика, пригоди… В анотації – натяк на вимушений шлюб і обіцянка битви характерів.

Аріна витягла із картонної коробки з яскравим логотипом плитку свого улюбленого білого шоколаду, розгорнула роман на закладці і спробувала читати. Кажуть, легке чтиво допомагає втекти від реальності, але їй хотілося рвати сторінки одну за другою. Герої бісили, поводились як кролики, демонстрували інтелект мавпочок. До того ж Аріна геть забула, про що йшлося в перших десяти розділах. Хтось когось ненавидів, але згорав від пристрасті. Противився почуттям, тому що…

Чому?! Навіщо всі ці ігри? Що заважає зрозуміти одне одного і не мордувати надуманими ревнощами?

Книга полетіла на підлогу.

Аріна накрилася ковдрою з головою і на дотик натиснула кнопку пульта, гасячи світло. Вткнулась носом у подушку, зціпила зуби, пересилюючи ридання… Потім ривком сіла і втупилася в темряву, наплювавши на сльози, що хлинули струмком.

Нащо страждати? Що б вона не відчувала, це не мало значення. Її долю було визначено за пів року до її ж народження.

У неї ніколи не буде ні першого кохання, ні помилок юності, ні дівочих таємниць, ні вечірок, ні ночівель у подруг. «Леді Айра» вища за все це. Вона – печатка, що скріпить угоду століття.