Розділ 3.1. Без шансу на порозуміння

/Зі щоденника Аріни Керейри/

Вітаю, татусю, ти – абсолютний лузер! Розхвалена «Опальна принцеса» провалилася навіть без моєї допомоги. Необхідні технічні вдосконалення, так? Гвинт белькоче цю маячню, а ти тільки киваєш із розумним виглядом.

Ви всі невдахи! Ти купив надсекретне лайно, яке взагалі нічого не варте. Його і на добу не вистачило! Щоправда, я награлася вдосталь, але ти ж хотів світ завойовувати, а не розважати свою безправну доньку.

Розкидайся грошима, розкидайся… Не допоможе! Якщо сторона Х дізнається про експерименти, тобі кінець.

Відчуй, як це – бути на межі. Думаєш, посіпаки тебе виручать? Старий осел – паяц, фанатичка не в курсі справ, твоя підстилка мріє про королівське ліжко, а Патрік… Патрік буде моїм, тату. Обіцяю.

***

/Долінея/

– Леді, це найбезглуздіше виправдання, яке будь-коли звучало в цьому кабінеті! – гаркнув шаєрон.

– Я не брешу!

Як же йому пояснити, що принцу заманулося показати характер якраз у той час, коли я усвідомила, що не спостерігаю, а є головною дійовою особою? Що, на відміну від вигаданої Айри, Анюту-юриста не виховували в покорі і не готували до долі проданої іграшки! Що через недавню сесію у мене нерви здають! Що Ендер не вартий і нігтя чоловіка моєї мрії, із романтичної зустрічі з яким я потрапила до цього абсурдного світу! І що бісова свічка справді підпалила принца зовсім випадково!

Я хотіла поговорити з ним по-людськи й переконати, що куплена ним Айра Керейра – це хтось інший. Співпрацю пропонувала!

Так, учора, після поїздки в екіпажі й забобонних настанов покоївки, мені здавалося, що про прогрес тут і не чули, тому моїх знань вистачило б на крихітну технічну революцію.

На жаль, Ендера цікавила «кицюня», а не принцип роботи парового двигуна. Воно й зрозуміло: у них, я бачу, навіть полімери використовують. Але хіба це привід бити мене нагайкою?

Гаразд, замахуватись. Буду чесна: в плани принца начебто входили тільки погрози, а не реальне насилля.

Айру демонстрація сили позбавила волі до боротьби. Видавши заплутану тираду на кшталт: «Ні, пане, я не така, але ви настільки приголомшливі, що моє серце роздирають суперечливі почуття. Будьте наполегливішим, тому що переможців не судять, і одного разу тіло обов’язково мене зрадить», вона розтанула в уявному ароматі ванілі.

Тобто зникла з голови. Думаю, відключилася, щоб поринути у спостереження, не беручи особистої участі в сцені підкорення переляканої дворянки. Айра насолоджувалась тим, що відбувається, але вважала за краще, аби удари діставалися комусь іншому.

Мені, еге ж.

Я побажала, щоб тіло зраджувало її щоразу, коли їй закортить в туалет, і залишилася наодинці з дурнуватим принцом. Зопалу переказала теорію Дарвіна про еволюцію, пообіцяла відкрити цьому світу секрет виробництва бензину і терміново пригадати все, що вчила в школі про двигун внутрішнього згоряння.

Мудрування дало плоди: Ендеру стало нудно, і він попередив, що я починаю його розчаровувати. Впевнена, розповідь про каучук і гуму остаточно збила б принца з романтичного настрою, проте Ендер підійшов впритул і…

Айра не помилилася. Ця маніпуляторка добре знала таємниці жіночої душі.

Як вона і передбачала, мене зрадило тіло.

Так, зрадило! Клянусь, я не збиралась ні на кого нападати! Хотіла порозумітися цивілізованими методами, але рука сама взяла свічку і піднесла її до тонкої сорочки Ендера. Винятково в освітніх цілях, бо ж на краю свідомості якраз крутилися спогади про статтю щодо вогнетривкої тканини, яку я читала минулого тижня.

Світу, де бояться драконів, таке нововведення не зашкодило б. Принцу треба було не сипати цитатами з місцевого аналога посібника «Ази домінування для початківців», а прислухатися до моїх слів!

Решта – вина вінценосного телепня. Чому цей… Єдиний, здається? Так, чому Єдиний не дав йому трохи більше мізків або хоча б витримки? Ендер запанікував, влаштував собі невелике самоспалення і…

І його миттю врятували, а я вибираю між розстрілом і двадцятьма роками колонії. Де в цьому житті справедливість?

– Що ж, вражає. – Дізнавач холоднокровно вислухав мої сумбурні слова. – Які одкровення… Таке скласти – талант потрібен.

– Ви мені вірите?! – На жаль, це скидалося на глузування, а не на розуміння.

Він скривився, однак припинив нависати наді мною і сів у крісло.

– Мушу визнати, Ластонія мене розчарувала, – кинув гордовито. – У неї величезний потенціал, але її агенти неповноцінні.

– Я не з Ластонії!

– Ну так, звичайно. Не бійтеся, леді Керейро, в Долінеї не страчують недієздатних осіб. Щойно лікарі підтвердять вашу неосудність, ви підете в стару добру Душогубку. До речі, ваші джерела погано вас інформували. Душогубкою прозвали не річку, а вельми респектабельний заклад закритого типу біля її витоків. Вам там сподобається. Чи бажаєте припинити ігри і написати зізнання?

Задзвонив телефон. Ні, я не могла помилитися – пролунало оглушливе деренчання, зовсім як у антикварних апаратів.