Опале листя поховало почуття
Заручники осені
ЗАРУЧНИКИ ОСЕНІ
Несміливо і так невпевнено
Без досвіду і практики…
Цієї ночі темної
Розстібувались ґудзики.
Вуста по шкірі спрагло так,
І піт солоний – краплями…
Тремтіли руки на плечах,
Для світу недосяжні ми.
Що народилося в словах –
Цю ніч зробило справжньою,
І я забула про свій страх…
Була з тобою ніжною.
І що в тобі такого є,
Чому тобі довірилась?
Хоч знаю: наша ніч – мине,
А я вже стала іншою.
Все якось закрутилось так,
Ми стали найріднішими…
Чи був це долі добрий знак,
Що нас зробив сильнішими?
Не просто так зустрілись ми,
В осінню пору прохолодну
І розділили свої сни,
На двох… так щиро й безтурботно.
А далі – як? Снують думки,
Та кров не охолола ще
Ніч збереже цей наш порив,
Сьогодні – все дозволено!
…І знову руки на плечах,
І піт солоний – краплями…
Ковзали тіні по тілах,
Для світу недосяжні ми.
Забули сумніви і страх,
І осінь з її барвами…
Солодкий стогін на вустах,
Зробив слова всі зайвими.
Сміючись, одягались поспіхом,
І на дворі було ще темно так…
Ми з тобою – заручники осені,
Ми звільнитись від неї… не хочемо.
15.10.2017 р. Ш. Д.
(Світлину позичила з мережі Інтернет)
Відредаговано: 12.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
