23.1

Припаркувавши свій автомобіль на під'їзній доріжці біля лікарні, я  дивився на п'ятиповерховий будинок лікарні. Саме сюди привезли Поліну Зуяр. Мені не відомо в якому вона зараз стані та що з нею трапилося, але я приїхав сюди, щоб це з'ясувати. 

Мені до щему в серці кортіло глянути цій фурії в очі. Запитати як їй живеться? Чи хоч іноді її гризе сумління за скоєне? А ще мені цікаво чи хвилюється вона за свою сестру? 

Я впевнений, що ця злиденна втягнула Піону у свої брудні справи не розповівши чим все це може закінчитися. Така поведінка в її стилі. 

Доброї ночі! Я шукаю Поліну Зуяр. Мені сказали, що везуть її до вас, -- запитав я у чергової медсестри. 

-- Одну хвилину! Повторіть, будь ласка, ім'я та прізвище, -- попросила дівчина, переглядаючи реєстраційний журнал.      

-- Поліна Зуяр.

-- Близько години її привезли до нас. Попередній діагноз закрита черепно мозкова травма. Численні забої та гематоми в області обличчя. Думаю деталі вам варто дізнатися у лікаря. Зараз Поліну Зуяр готують до термінової операції. Думаю згодом лікар все вам розповість. Наберіться терпіння, -- співчутливо промовила медсестра. 

-- Дякую!

Що з нею могло трапитися? Хто ж її так?

Прийшовши до операційного блоку я так і не зміг нічого дізнатися. Операція вже почалася. Медсестра, яка проходила повз сказала, що мені не варто тут чекати. Все закінчиться не швидше ніж через три години.

Спершу я хотів поїхати додому. Зранку все розповісти Піоні й разом приїхати до лікарні. Сам не знаю чому передумав. Можливо не хотів почути від дівчини якій добряче завинив: Як ти міг її залишити не сказавши мені ні слова? 

Саме заради Піони я залишився у лікарні. 

Дивно! Здається у тридцять два роки в мені прокинулася совість. Можливо тому, що Піоні лише двадцять п'ять, а вона достатньо настраждалася і багато чого досягла. Вертаючись до подій які ми разом пережили, розумію як жахливо поступив з невинною дівчиною. 

Тепер мені достатньо відомо про Піо, щоб почати поважати її. Зразкова учениця та студентка, а ще просто ідеальна сестра, яка ніколи нікому  нічого поганого не зробила. Дівчина наполегливо працює, щоб бути незалежною і на відміну від сестри не шукати спонсорів. 

Час тягнувся максимально повільно. Звісно не тому, що я хвилююся за Поліну. Просто зараз ніч, а коли ти не спиш той час сповільнюється в рази.

-- Лікарю, як пройшла операція? Вона житиме? -- запитав я, побачивши, як о шостій ранку з операційної вийшов втомлений  лікар. 

-- Ким ви приходитись пацієнтці? -- запитав лікар, знявши маску. 

-- Я чоловік її сестри. Дан Корчинський. 

-- Зрозуміло! Про стан пацієнтки поки що говорити рано. Прогнози теж зараз  не наважуся давати. Не буду приховувати операція була доволі складною. Чи зможе дівчина повернутися до нормального життя покаже лише час. 

-- Значить все складно, лікарю!?

-- Не буду обманювати, надії мало. В більшості випадків з такими травмами люди залишаються інвалідами. Ми видалили доволі велику гематому, тепер будемо спостерігати за відновленням.  Навіть якщо все буде добре, то реабілітаційний період буде довгим та виснажливим. 

Залишившись на одинці з собою я відчув, що якби сильно я ненавидів цю дівчину, але бажати смерті їй не можу. 

І знову перед очима Піона.

Боюся те, що я збираюся їй розповісти буде для неї величезним шоком. 

Сенсу залишатися у лікарні не бачу. Вдома мене чекає Піо. Не думаю, що вона хвилюється за мене, але їй точно цікаво куди я поїхав посеред ночі. 

Потрібно ще подумати, як їй розповісти про сестру так, щоб не завдати нового болю. Я не хочу бачити, як Піона страждає. 

Піднімаючись сходами до спальні я міцно стискав кулаки. Кілька разів прокручував слова з яких варто почати розмову, але все одно нічого не вийшло. 

Зайшовши до кімнати здивувався, бо Піони в ліжку не було. Невже прокинулася з самого рання й пішла в душ? Підійшовши до дверей ванної кімнати я приклав вухо намагаючись почути шум води або інше шарудіння. 

Тихо! Зовсім нічого не чути. 

-- Піоно, ти там? -- запитав я, легенько постукавши у двері, але відповіді не отримав. 

Я говорив доволі голосно і якби Піона була у ванній, то точно б почула мене. Але якщо її там немає, то де ж вона?

Постукавши ще раз я відчинив двері й зайшов до ванної. Оглянувшись зрозумів, що Піони тут немає і не було. За час нашого знайомства я помітив, що Піона любить приймати гарячий душ, тому після неї завжди багато пари. 

Далі я просто почав шукати її у всьому будинку. Кухня, зала, кабінет, сад куди б я не заходив Піони там не було. Повернувшись до спальні я помітив, що її телефон стоїть на тумбі. 

-- Світланою, зайди но сюди, -- наказав я, побачивши як жінка проходить повз нашу спальню. 

-- Добрий ранок, Дане! Ви щось хотіли?

-- Ти не бачила, Піону? Ніде не можу її знайти. 

На моє просте запитання Світла враз змінила вираз обличчя. Бідолашна зблідла ніби я запитав у неї щось жахливе. 

-- З тобою все добре? 

-- Угу...

-- Піона..., я про неї запитую ...

-- Краще запитайте про це у свого батька. Саме він забрав Піону й кудись повіз. Бідолашна так кричала благаючи залишити її до вашого приходу, але ...

Не послухавши, що хотіла сказати Світлана я вискочив зі спальні наче з пекла, серцем відчуваючи, що Піона зараз у біді. 

-- Батьку, де моя дружина? Що ти з нею зробив? -- кричав я увірвавшись до спальні батьків. 

Мама  одразу налякано притулилася до тата. Сподіваюся вона до цього не причетна, бо інакше...

-- Ця шльондра там де їй місце. Вона повернулася до свого законного власника. Замість того, щоб з криками сюди вдиратися, краще подякуй, що нарешті не ходитимеш обпльованим ганьбою. 

-- Сину, заспокойся! Головне, що цю особу ми ніколи більше не побачимо. 

-- Ви ідіоти! Навіть не уявляєте, що наробили ... Сподіваюся Бог вам пробачить, бо я ніколи пробачу...