22.1

Я  з Даном зосередилася на роботі. Ми стільки всього привезли додому, що, мабуть, до ночі не впораємося. 

Дан доручив мені переглянути договори на проведення реконструкцій у всіх його готелях, а собі залишив фінансові питання.

 Мимоволі я проявила до нього повагу. У нього достатньо персоналу, щоб просто давати розпорядження, але він все перевіряє сам. 

Дан міг би поїхати в клуб чи просто зустрітися з друзями, але він весь свій час віддає роботі. Мені навіть здалося, що він і жінок від себе відштовхує.

Ну взяти хоча б Вікторію. Красива, витончена, сексуальна, але Дан дивиться крізь неї. Навіть мене використовує, щоб вона не змогла наблизитися до нього. Чому? Можливо у нього розвинені якісь фобії? А може він всіх ненавидить хто час від часу одягає спідниці? Хто ж знає які таємниці він приховує? 

-- Ти про що задумалася? 

-- Та так..., дурниці. Нічого вартого уваги, -- ховаю погляд, щоб Дан не здогадався, що я його обманюю.

-- Я закидав тебе роботою. Ти напевно втомилася. Можливо нам варто зробити невеличку перерву. 

-- Ні! Все нормально. Я люблю працювати. За роботою час минає швидко. 

-- Згоден, але я не хочу, щоб ти перевтомлювалася. Сьогодні ти весь день на ногах. Давай трохи перепочинемо, -- пропонує Дан й ставши на ноги починає розминати м'язи. 

-- Як хочеш, -- відсуваю від себе документи на край стола.

-- Ти голодна? Можливо хочеш чаю або ще чогось?

-- Я не голодна! А от від морозива не відмовлюся. Наближається вечір, а температура повітря майже не знизилася. 

-- Зараз скажу Світлані, щоб принесла. 

Я думала Дан піде на кухню й залишить мене одну, але ні. Він просто подзвонив Світлані й наказав принести морозиво до спальні. 

Жінка виконала наказ миттєво. Буквально за хвилину на столі лежала красива креманка з морозивом. Кілька лимонних кульок политих сиропом з м'яти. 

Взявши своє морозиво я підійшла до поруччя. Мені теж не завадить розім'яти ноги й насолодитися тихим підвечірр'ям. 

-- Ммм, це просто нереально смачно, -- промовила я, відчувши  в роті приємну прохолоду. 

Від задоволення я закотила очі. Лимон з м'ятою ідеально поєднуються й дарують смаковий екстаз. 

--  У тебе зараз такий вигляд ніби ти в житті не коштувала нічого смачнішого за це морозиво. Мені стало цікаво яке воно на смак.  Дай і мені спробувати. Звісно якщо ти не гидлива. 

Дан підійшов до мене. Його руки були заховані у кишенях. Спершись ліктем на поруччя він чекав моєї відповіді. 

Звісно я не гидлива, але годувати чоловіка морозивом з ложечки для мене це не легко. Ми не справжні закохані, щоб ділити  такі інтимні моменти.

Його пронизливий погляд перевертав душу. Гаряча, палюча ніжність його очей змушувала мене нервово ковтати слину. Чому Дан на мене так дивиться? 

Від запитань, що крутяться в моїй голові я зовсім забула, що стою перед Даном з ложкою у роті. 

Що мені робити? Якщо я відмовлю, то він може образитися. Так я спровокую новий конфлікт між нами. Уфф..., як же мені бути?    

Нічого ж не станеться якщо Дан спробує мого морозива. Лише одну ложку... Можливо йому не сподобається. 

Протягнувши креманку, показую, що він може спробувати, але Дан не поспішає витягувати руки з кишень. Вигнувши брови негідник приховує посмішку. Невже він думає, що я годуватиму його? 

-- То що даш спробувати?

-- Бери!

-- Я хочу спробувати морозиво з твоїх рук. Ти не проти? 

Звісно я проти, бо не хочу твої примхи перетворювати на щось особливе. 

Придавивши в собі протест я таки піднесла ложку з морозивом до його рота. Рука тремтіла просто шалено. Я намагалася не дивитися на Дана, хоча його погляд на собі  відчувала кожною клітиною. 

Нарешті він відкрив рота і я поклала до нього  ложку з  морозивом. 

Від його очей я почувалася облитою кип'ятком. Здавалося що з моїх легень викачали весь кисень і я зараз просто задихнуся. Відчуваю, як палахкотять мої щоки, але я не маю куди подітися. Мені ніде заховатися від чорних очей Дана. 

-- Ммм..., ти  була права, смак божественний. 

Дан спокусливо облизав губи. 

Я хотіла забрати руку, але він зупинив мене. І не тільки мене, а й час. Ми просто нерухомо стояли один навпроти одного. Тиск його очей шалено проганяв кров у моїх венах. Серце у грудях калатало так, ніби от-от вискочить. Що це зі мною? Невже це страх так вплинув на мене?

Потрібно негайно взяти себе в руки. Я не можу тверезо думати, коли від емоцій  горло стиснулося так, що не можливо дихати. 

-- Дане, це  неправильно...

 Дан потягнувся до мене і сильніше стиснув моє зап'ястя, намагаючись утримати, зрозумівши, що я хочу втекти від нього. 

-- Я жалкую про все, що зробив, Піо.

Піо..., 

Якже хрипло звучить моє ім'я з його уст.  

-- Про все жалкую, але не про той день, коли ми познайомилися.

Що він таке каже? Я  відсахнулася. 

-- Це зараз удавання?  Нас хтось бачить чи підслуховує? -- шепнула я.

Дан мовчав не подавши знаку, що я вірно зрозуміла його слова. Звісно вірно, інакше навіщо йому таке казати. 

По тілу пробігло  солодке тремтіння, легке наче морський вітерець.  Дан  притяг мене до себе. Я  не могла його відштовхнути. 

Тепер ми так близько один до одного, що мені довелося відкинути голову. Я відчувала запах та тепло його тіла. Очі самі собою заплющилися. І ось ми вже  цілуємося. Дан  притис мене до себе ще міцніше, поклавши долоню мені на потилицю.  Тіло наповнилося блаженством, все всередині плавилося і розчинялося у тумані насолоди. Грудка болю та ненависті десь у глибинах душі почала танути наче морозиво з якого все це почалося.