22

Глава 22

-- Я знаю, що для тебе  це не саме комфортне місце для проживання, але зараз нічого змінити не можу, -- сказав мені Дан, щойно ми приїхали до його будинку. 

-- Я розумію твої наміри. Тобі випала чудова нагода убити двох зайців одним пострілом і ти нею скористався. Хоча ні, одного зайця я не порахувала. Забула про твою ненависть до мене, -- усміхнулася я, не відчувши на душі нічого окрім гіркоти. 

-- Все не так, як ти думаєш. 

-- Не треба! Ходімо до будинку, глядачі вже зачекалися на виставу. 

Дан хотів щось сказати, але я не дозволила, бо знаю, що не почую нічого нового. 

-- Тоді дай мені руку й не забирай її з гримасою огиди на обличчі. Я знаю, що ти не в захваті від мене, але можливо  колись зміниш свою думку. Принаймні мені б хотілося, щоб ти дивилася на мене не на як гидку жабу.   

-- О, нарешті ти вдома! Дане, я зі своїм лікарем зустрічаюся частіше ніж з тобою, -- голосила Наталя Лаврівна, щойно ми переступили поріг. Жінка підійшла до нас й взяла Дана під руку. 

Команда Одружити Дана на Вікторії  в повному складі. Кожен учасник не полінувався добряче вжалити мене поглядом. Боюся уявляти, що вони б зі мною зробили якби мали таку можливість. 

-- Не перебільшуй, мамо. Ми недавно бачилися. 

-- Як пройшов твій день? Втомився, мабуть!? 

Наталя Лаврівна притулилася до сина й поклала голову йому на груди. 

-- Все нормально, мамо. Робота як робота. Сьогодні мені допомагала моя дружина. Вона чудово впоралася з нелегким завданням. 

-- Ммм..., слухай тут така справа у Вікторії зламалася машина, а їй терміново потрібно заскочити на роботу. Ти б не міг  допомогти їй? 

Могли б щось краще вигадати. Історія зі зламаною машиною надто банальна. І Дан на це не поведеться. Якби я до нього не відносилася, але він мудрий чоловік. 

-- Мамо, у нас два водії, а ти чекала на мене? -- дивується Дан, але я впевнена, що він чудово зрозумів, що це пастка. 

-- Дане, мені не просто водій потрібен. Я збираюся до готелю поїхати, а дорогою хотіла обговорити з тобою ряд важливих питань з якими мені одній не впоратися. Ти ж профі у готельному бізнесі. Принаймні кращого за тебе я не знаю, -- усміхається Вікторія милою посмішкою спокусниці. 

У кожному слові цієї дівчини прихований скритий підтекст. Вона намагається непомітно фліртувати з Даном... у мене на очах.  

Звісно мені байдуже, але ж справжня дружина мала б реагувати на таку ситуацію зовсім по-іншому. Щоб ніхто нічого не запідозрив я маю проявляти хоч якісь емоції. Вікторія ефектна краля, а я навіть не думаю ревнувати. 

-- Вибач, Вікторіє, але сьогодні мій чоловік потрібен мені, а я йому. Ми взяли роботу додому і мусимо все завершити до завтра. 

Я злегка притулилася до Дана й міцніше стиснула його пальці. 

-- Піона, права! Сьогодні ніяк, -- Дан знизує плечима й дарує мені вдячну посмішку. -- Ходімо, мила! 

Наталі Лаврівні нічого не залишилося, як відійти в сторону. 

Під пильними та невдоволеними поглядами  ми пішли до спальні. 

-- Це було незрівнянно. Ти молодець! Вчасно включилася в гру, -- похвалив мене Дан, щойно ми залишилися наодинці. 

-- Просто я зрозуміла, що ти не хочеш їхати з нею, тому й допомогла. План назрів миттєво, в момент коли я побачила, що Вікторія готова накинутися на тебе зі своїми проханнями. 

-- Ти ідеальна дружина.

От тільки компліментів мені бракує від тебе. Не треба!  

 -- Я просто намагаюся не ухилятися від нашої домовленості. 

-- Я так і подумав, -- посмішка Дана стала ширшою, такою ніби він змусив себе посміхатися.

-- Я  переодягнуся й можемо попрацювати з документами. Звісно якщо ти не проти. 

-- Сядемо на балконі!? На свіжому повітрі завжди працюється краще. 

-- Я не проти. Дай мені одну хвилину. 

Милий обмін фразами затягнувся і я захотіла просто зникнути на кілька хвилин. Я не хочу думати про те, що мені приємно вести бесіду з Даном. 

Переодягнувшись у легкий домашній костюм я замислилася над тим, що ж такого можна вигадати, щоб затриматися у ванній кімнаті. 

Ніколи б не подумав, що у власній спальні мені бракуватиме простору. Виявляється тридцять квадратних метрів це дуже мало, коли поряд дівчина, яка мене боїться та ненавидить. 

І не даремно, заслужив сповна...

Тепер коли ящик Пандори відкрито і я знаю частину правди все частіше ловлю себе на думці, що Піона красива дівчина і коли вона не поряд я шукаю привід для того, щоб наблизитися до неї. Мені приємно слухати її голос, але коли я згадую все що заподіяв їй, то відчуття напруженості довго не покидає мене. Я сам добре знаю, що є речі які не можливо пробачити, тому я повинен змиритися з тим, що після того,  як все з'ясую мені доведеться відпустити її. 

Вийшовши на балкон я підійшов до цегляної колони, й недбало притулився до неї, склавши руки на грудях.

-- Я готова працювати. Чим  можу допомогти? 

Піона...

Я різко повернувся й глянув на неї широко відкритими очима. 

-- Вибач! Ти про щось задумався, а я завадила тобі. 

Піона нервово засміялася, і я відчув, як по спині пробігли мурашки від цього сміху. Кожен з нас  відчув напругу, але по-різному. Піона нервувала через мої вчинки, а я через те, що накоїв. І це було… погано для нас обох. Сподіваюся далі не буде ще гірше ...