20.1

Стурбований вигляд Дана бентежив мене, але я боялася запитати в чому справа. Він сів на водійське сидіння і навіть не глянув на мене. Зімкнув руки на кермі й судомно зітхнув. Його вираз обличчя був таким хмурим, що мені здалося якщо його торкнутися, то він загарчить.                          

Щось трапилося -- подумала і злякалася чи не промовила я ці слова вголос. 

Дан розлючений, але якщо й досі він не спопелив мене поглядом та лайкою, то значить не я причина його гніву.  

-- Пробач, -- сказав він, пригладжуючи рукою темне волосся. -- Я не хотів тебе налякати. 

-- Ти не налякав, просто ..., ти дивно поводишся от я і ...

-- Все, їдьмо! Я відвезу тебе до готелю. Ти поснідаєш, а мені потрібно відлучитися. Сподіваюся ненадовго. 

-- Але, що я робитиму в готелі без тебе? Я ж нічого не знаю про готельний бізнес. 

-- Я хотів доручити тобі перевірку документів. Ти адвокат, тому точно знайома з нотаріальною діяльністю, -- пояснив нарешті Дан чому вирішив мене взяти з собою. 

-- Значить ти повірив мені. А інакше як пояснити твої дії? 

-- Можливо не зовсім повірив. Ти попрацюєш з документами, а потім їх обов'язково перевірить людина якій я повністю довіряю. Так я дізнаюся чи не обманула ти мене. 

-- Так от воно що. Це перевірка! 

-- Можна й так сказати. 

До готелю ми їхали мовчки. Схоже Дана так і не відпустила звістка, яку він отримав через телефон. Він все ще дуже напружений. 

-- Мій кабінет у повному твоєму розпорядженні. Зараз тобі принесуть сніданок і документи, які потрібно перевірити. Коли повернуся ми це обговоримо, а зараз мені час їхати.

Дан привіз мене до свого готелю. Коли ми йшли до його кабінету він познайомив мене з адміністратором, представивши, як свою дружину.

Чесно кажучи від його слів я й досі в шоку. Він говорив про мене так, ніби я йому справжня дружина й він мене шалено любить. 

-- Дане, я боюся, що не впораюся з твоїм завданням, -- кажу, оглядаючи кабінет.

-- Для початку заспокойся, -- Дан підвів мене до свого стола й потягнувся до мого плеча,  щоб зняти сумку. Коли кінчики його пальців зачепили тонку тканину блузки, несподівано моїм тілом пробігло дивне тремтіння. Я напружилася, але спробувала вдати, що це торкання не має для мене жодного значення. Просто не люблю, коли мені дихають в спину. 

-- Все добре! Правда! Я спробую впоратися з твоїм завданням, -- кажу глянувши на Дана з під лоба. 

Від коли це його присутність почала хвилювати мене? Можливо я просто не звикла до оновленого Дана? 

Та хай там як, те що він їде це шанс для мене. Я зможу зателефонувати поліцейському який приймав у мене заяву про зникнення Поліни і дізнатися, як просувається справа, а ще можливо мені вдасться привести думки до ладу. 

Після того як Дан залишив мене, мені майже одразу принесли сніданок, а згодом документи, які я мала розібрати. 

Зараз візьмуся за них та спершу зателефоную до поліції. Щойно я взяла до рук телефон, як почула несамовитий крик за дверима. Хтось в прямому сенсі рвався до кабінету Дана, бажаючи негайно з ним поговорити. 

-- Я перепрошую, пане Вронський, але вам сюди не можна.

Хтось намагається увірватися до кабінету Дана, але інші його не пускають. 

-- Мені можна будь-куди я захочу. У світі не існує сміливця який стане на моєму шляху. Це може бути лише дурень який не боїться зустрітися зі мною у суді. Негайно впустіть мене до Дана Владиславовича. Він має знати які недолугі працівники працюють у його готелі. Я про вас усім розповім. Ви в мене ще потанцюєте. 

-- Пане Вронський, річ у тому, що Дана Владиславовича немає в кабінеті. Зараз там його дружина. 

-- Тоді я розмовлятиму з нею. Негайно пропустіть мене. 

Я уважно прислухалася до кожного слова за дверима  котре лунало наче сирена. Чоловік чомусь дуже розлючений і бажає негайної зустрічі з Даном. На жаль я нічим не зможу йому допомогти, бо не маю права втручатися у справи готелю. 

-- Піоно, вибачте, але у нас позаштатна ситуація. Нам потрібна ваша допомога.

До кабінету увірвався переляканий адміністратор Олег з яким я недавно познайомилася. Чому він такий стривожений? По собі знаю, що в жару руки не тремтять від холоду. 

-- Я не знаю, що трапилося, але в будь-якому випадку я не зможу вам допомогти. Вибачте! 

Я встала з-за столу й підійшла до Олега.

-- Ми самі не впораємося, а Дан Владиславовича не відповідає на мої дзвінки. Прошу вас Піоно, поговоріть з ним, бо інакше нас чекає величезний скандал, -- просив чоловік. 

-- А в чому справа? Поясніть у двох словах. 

Можливо сьогодні скандал чекатиме і мене, але я не можу просто сидіти і дивитися, як люди терпнуть від страху. 

-- Цей Вронський сьогодні заселився до нашого готелю, забронювавши номер через інтернет. Він вказав перелік особливих вимог, але на жаль ми прочитали їх надто пізно. 

-- Тобто його крики через вашу неуважність? -- уточнюю.

-- Не зовсім так, але ... Піоно зараз не час для виправдань цей чоловік хоче вас бачити. Прошу, допоможіть нам. Коли Дан повернеться нас і так усіх звільнять, але я не хочу, щоб при цьому постраждала бездоганна репутація готелю. 

-- Олеже,  я не можу! Якщо вас звільнять, то я навіть боюся уявляти, що буде зі мною, -- намагаюся пояснити, що в даній ситуації я нічим не зможу допомогти. 

-- Так ось яка насправді готельна імперія Корчинських. Ви знаєте наскільки зухвало дозволяєте собі порушувати права людей, -- запитав мене чоловік, зайшовши до Данового кабінету. 

-- Прошу заспокойтеся, пане ...

-- Вронський Віктор Валерійович. 

-- Вікторе Валерійовичу, прошу присядьте, -- вказую рукою на крісло навпроти директорського. -- Пропоную все обговорити без нервів. Думаю ви знаєте, що стреси негативно впливають на якість нашого життя. Що скажете на мою пропозицію випити по чашці чаю?

Я доклала чималих зусиль, щоб мій голос звучав ніжніше ніж у дитячому хорі. 

-- Хіба що заспокійливого, -- капітулював розлючений гість.