19

Глава 19

Вийшовши з душу я побачила, що Дан все ще розмовляє через телефон. Швидко взявши з шафи білі лляні штани та рожевий топ я повернулася до ванної, щоб одягнутися. 

Знявши халат я зрозуміла, що не взяла бюстгальтера. Повертатися за ним не хотілося, бо там Дан. Ну що ж доведеться обійтися без нього. На щастя я не могла похизуватися великими грудьми. 

Повернувшись до спальні вже одягненою  я взяла косметичку й стала перед дзеркалом. Щоб повечеряти у компанії трьох величних панянок просто чистого обличчя буде мало, тому трохи туші на віях не завадить. Вона гарно підкреслить мої зелені очі. Глянувши на себе оцінювальним поглядом я вагалося чи варто додати трохи рум'ян, щоб приховати наслідки сьогоднішнього дня.

Ні не варто! Я лише трішечки підфарбую губи і цього буде достатньо. 

Закінчивши з макіяжем я зробила крок назад, щоб оцінити результат. 

-- Бачу ти вже готова спуститися на вечерю, міс Марпл. Виглядаєш непогано, -- говорить Дан й оцінювальним поглядом проходить по моїй фігурі. 

-- Міс Марпл??? Не хвойда, проститутка чи брехуха??? -- повертаюся обличчям до Дана який сьогодні не перестає мене дивувати. 

-- Якщо міс Марпл тобі не до вподоби, то я можу звертатися до тебе ... наприклад, душа моя або ж янголятко моє, а може просто -- улюблена дружина? Що скажеш? 

-- Скажу, що зовсім не розумію тебе. Це ти робиш для того, щоб у Вікторії не було шансу спокусити тебе? 

-- Думаєш спрацює? 

-- Не знаю! Тут усе залежить від Вікторії. 

-- Гадаю нам пора, тож зараз підемо,  тільки зміню футболку. У душі я вже був. 

Дан підійшов до шафи й відсунувши двері почав уважно перебирати свої футболки. 

-- Може зелену? Що скажеш? Твої зелені очі і моя зелена футболка чим не ідеальний варіант? -- прикладає футболку до грудей й запитально вигинає брови. 

-- Обирай сам. Це ж твій план гри. От і дотримуйся його, а я тобі підіграю.

-- У цій грі двоє гравців. Ти і я, мила. 

-- Навіщо ти це робиш? -- більше не витримую його насміхань. 

-- Що саме? -- питає невинно, ніби все життя називає мене милою. 

-- Називаєш мене милою, намагаєшся бути добрим зі мною. Коли ти так поводишся я не знаю чого від тебе чекати. Чесно кажучи я боюся, коли ти не кричиш на мене. 

Кілька секунд Дан просто  дивиться на мене. Мовчки, без слів пропалює поглядом до кісток. Його чорні очі за мить створюють цілий шторм з емоцій у моїй голові. Такий погляд приносить задоволення і завдає болю, щоб утримати дихання рівним довелося докласти титанічних зусиль. 

-- Що тобі не зрозуміло? Поки Вікторія житиме з нами ми маємо бути максимально обережними. Вона хитра дівчина, сьогодні я в цьому ще раз переконався. Але ми з тобою теж не ликом шиті. Все, на сьогодні достатньо розмов. Ходімо повечеряємо, покажемо усім, що наше щастя нікому не вдасться зруйнувати.

Дан знову взяв мене за руку й повів за собою.

 За столом не було лише нас. Ми ще раз з усіма привіталися. Дан відсунув для мене крісло й ми сіли поряд один з одним. Четверо пар зацікавлених очей неприємно зиркали на нас, вдаючи, що їм байдуже. 

Глянувши на стіл мені кортіло запитати у свекрухи з якого приводу таке свято, що стіл заставлений кришталем, порцеляною та срібними приборами. 

-- Чого тобі хочеться, кохана? -- запитав Дан і взяв мою тарілку. 

Його гра здалася мені безглуздою, але я мило усміхнулася. 

-- Я буду рибу і трохи овочів. 

Спостерігаючи за тим, як мускулисті руки Дана накладають їжу на мою тарілку, я шумно проковтнула слину. Собі він поклав теж саме. 

-- Приємного апетиту, -- кивнув на мою тарілку Дан і взявся за свої вилку та ніж.

Я поклала до рота шматочок риби і повільно прожувала. Дан, як і раніше, не зводив з мене очей, мабуть, наполегливо хотів показати зацікавленим особам наше щастя. Я знаю, що такою поведінкою він хоче роздратувати батьків і показати Вікторії, що у неї немає шансів. Мені стало неприємно, що він так безсовісно мене використовує. 

-- Поліно, розкажи трохи про себе. Ми з тобою приблизно одного віку. Якщо і я житиму в цьому домі, то можливо нам вдасться подружитися, -- защебетала Вікторія, яка надала перевагу келиху вина, а не рибі.

-- Що конкретно тебе цікавить? 

Віка та її мама не зводили з мене очей. Мабуть, шукали слабке місце. А от Наталя Лаврівна та Владислав Юрійович здається забули про нас із Даном й мило перешіптувалися між собою. 

-- Розкажи звідки ти?

-- Я живу в Одесі. 

-- Ти єврейка?

-- Ні, я - українка, але маю трішки  молдавського коріння, -- уточнила я, намагаючись витримати випробувальний погляд.

Я не люблю брехні тому вирішую, що краще триматися ближче до правди, щоб потім не заплутатися у вигаданих історіях. 

-- Мила, якщо ти поїла, то я б хотів тобі дещо показати. Прогуляємося трохи перед сном? 

Я прийняла простягнуту руку і постаралася зобразити на обличчі спокусливу посмішку.

-- Звучить інтригуюче.

Та коли Дан узяв мене під руку і притягнув до себе ближче в мене голова пішла обертом. От би зараз штовхнути його та так сильно, щоб полетів від мене на інший континент і ми більше ніколи не зустрілися.