18.1

-- Доброго вечора! Ми вдома, -- гукає з порогу Дан. 

На під'їзді до будинку настрій мого фіктивного чоловіка значно покращився. Він навіть почав нормально розмовляти зі мною. І осудливий погляд зник. Мабуть, Дан входить у роль зразкового чоловіка. Зараз знову морочитиме батькам голову. 

-- Схоже тебе ніхто не почув. Дивно, не находиш?

Підозріла тиша у домі здалася мені незвичайною. Зазвичай о такій порі на кухні завжди працює Світлана, але її теж ніде не видно. 

Хмм..., що ж такого могло статися? 

-- Угу, ... Зрозуміти б ще, що відбувається, -- насторожено прошепотів Дан. -- Ходімо переодягнемося й спустимося повечеряти. 

-- Як скажеш, -- байдуже киваю плечем на знак того, що прийму будь-яке побажання свого тирана. 

Та щойно ми підходимо до сходів, щоб піднятися на другий поверх, як раптом я чую кроки, які наближаються до нас. Значить Наталя Лаврівна давала якісь вказівки Світлані щодо роботи, -- дійшла до висновку я, почувши знайомий голос. 

На горі хтось метушився, здалеку лунала розмова, але про що саме йшла мова я не чула. Якщо два голоси мені добре знайомі, то третій невідомий. З ними ще хтось є. Можливо приїхала якась подруга Наталі Лаврівни або родичка? 

Глянувши на Дана я зрозуміла, що він теж нічого не розуміє і не знає, що відбувається.

-- О, сину! Рада бачити тебе вдома. А у мене для тебе сюрприз, -- засяяла свекруха на горизонті. 

Поряд з Наталією Лаврівною та Світланою йшла ... Вікторія. Та сама дівчина з якою моя свекруха мріє одружити Дана. Що вона тут забула о такій порі? Невже знову прийшла на вечерю? А може у неї з Даном якісь справи?  Вони ж ніби мали сьогодні зустрітися. 

Ні! Його теж здивувала присутність Вікторії, значить робота тут ні при чому.

Як на мене, то мені байдуже, але є одне "але". Коли ця дівчина поряд з нами мені потрібно вдавати закохану дружину. Посміхатися Данові, бути милою й демонструвати наше щастя, а я цього не хочу. Не вмію я лицемірити й вигадувати брехню за брехнею. 

Перебувати в такому становищі мені дуже важко. Я просто задихаюся від болю. 

Дан поводиться просто жахливо. Постійно ображає та принижує мене. Я сплю на підлозі. Щодня у мене летять десятки брудних слів та погроз. Після всього цього вдавати щасливу дружину дуже важко. 

-- Мамо? У тебе знову гості? 

-- У нас! Розумієш, Дане, квартиру Вікторії затопили сусіди і тепер їй з мамою ніде жити. Поки йтиме ремонт вони житимуть у нас, -- пояснює Наталя Лаврівна, не приховуючи своєї радості. 

-- У нас? -- здивовано перепитав Дан. 

Він як і я одразу зрозумів, що це просто спланована гра. Наталя Лаврівна ринула в бій. Вона спішить рятувати сина з лап корисливої хвойди. 

-- У нас! В будинку повно вільних кімнат. Не бачу проблеми, щоб допомогти близьким людям. Ти ж не проти?

-- Ні, мамо! Я не проти. Ти ж тут господиня от і займайся гостями. Ласкаво прошу, Вікторіє. Сподіваюся вам з мамою у нас сподобається. 

-- Дякую, Дане! Це так мило з твого боку.

Вікторія намагалася будь-яким способом привернути увагу Дана. Навіть сукня у якій вона приїхала яскраво свідчить про те, що дівчина дуже старанно готувалася.

-- Мамо, ми з моєю дружиною піднімемося до спальні. Переодягнемося й спустимося на вечерю. Сподіваюся затримок з їжею не буде. Ми голодні. 

-- Звісно, приходьте. Ми вас чекатимемо. 

-- А де батько?

-- Він ще не повернувся з роботи.

-- А, ...  ну звісно. Справи, ... справи, ... справи ... Ходімо, кохана. День був довгим. Ти втомилася, тому заслуговуєш на відпочинок. 

Я думала, що слів буде достатньо і Дан на цьому завершить виставу. Та мабуть, він відчув, що пахне смаленим й додав спец ефектів до своєї гри. 

Його рука лягла мені на плече. Дан обійняв мене й притулив до себе. Від несподіванки я сіпнулася. Якби в цей момент у моїх руках було щось зі скла, то воно б в мить розлетілося на куски вдарившись до підлоги. 

Глянувши на Дана я вигнула брову. 

Дан зробив заперечливий жест, щоб я не сміла забирати його руку. 

-- Ходімо, кохана.

Кохана? 

Дан взяв мене за руку й переплів наші пальці. Його долоня така гаряча і він так сильно стискає мою руку. Я насилу стрималася, щоб не подивитися на свої пальці, очікуючи побачити на них мітки. 

 Не розуміючи що відбувається я просто йшла слідом за ним аж до самої спальні. Розуміла, що це лише  гра для публіки, тому нема чого хвилюватися. Ще кілька секунд і все закінчиться. 

Щойно ми зачинили за собою двері спальні, як я щосили вирвала свою руку. 

На таку поведінку Дан навіть не нагрубив мені. Та він взагалі ніяк не відреагував. Дивно! 

-- Ох, мама! Ти поглянь, що вигадала. Просто під самий ніс підсунула мені цю Вікторію. Думає це їй допоможе. 

-- Наталя Лаврівна бажає тобі добра.

-- Я й сам добре знаю, що для мене добре, а, що погано, мила. 

-- Ми залишилися одні. Бути люб'язним та милим тобі не пасує, тож завершуй виставу. Яка я тобі мила? 

Протираючи підборіддя Дан глянув на мене з під лоба, але знову нічого не сказав поганого. Що це з ним? 

-- Тепер ми маємо бути максимально обережними. Небезпека ближче ніж я думав. Вони відкрили на мене полювання. 

Сівши на ліжко Дан вирішив поділитися своїми думками.

-- Чому ти так боїшся стосунків? Це ж нормально мати сім'ю, дітей, кохати свою жінку і отримувати любов від неї... 

-- Ти не зрозумієш ...

-- Ну звісно! Куди ж пройдисвітові до сімейних цінностей. 

-- Я не це мав на увазі.

-- Не важливо! Я добре знаю якої ти про мене думки. 

-- Іди в душ та переодягнися, а я зроблю кілька дзвінків по роботі. Потрібно дещо сказати своєму помічникові. Потім разом підемо вечеряти. І не забувай, що тепер ти любляча дружина Дана Корчинського цілодобово. Посміхайся! З цього моменту твоя посмішка має бути щирою та привабливою, щоб ніхто не здогадався, як сильно ти мене ненавидиш. 

Чому раптом Дан почав мені пояснювати, що саме збирається робити?