14

Глава 14

Дорогою до будинку Дана я ледь змогла всидіти на сидінні. Думки про те що сталося з'їдали мене живцем. Це безглузде одруження ще більше нашкодило нам з Поліною. Особливо сестрі дісталося.  Бідолашна тепер заміжня за бездушним монстром. Уявити не можу, як розповісти їй все та спершу нам потрібно зустрітися. Знайти одна одну й разом  вирішити, як діяти далі. Я упевнена сестра має свій хитрий план, але з цієї ситуації нам доведеться виплутуватися разом. 

-- У присутності моїх батьків вдавай щасливу дружину. Ти маєш сяяти яскравіше зірки й усією своєю гнилою душею кричати про кохання до мене.  Якщо не послухаєш мене, то потім сильно пошкодуєш, -- наказав Дан, перед будинком й стиснув мою руку так сильно, що я застогнала від болю. 

Ми повернулися у статусі чоловіка та дружини хоч насправді це все злий жарт. Дан не повірив мені й зробив усе по-своєму. Думає, що наказує мене, а насправді робить нещасними геть усіх. 

І що йому відповісти? Хіба я зможу зараз знайти слова, які змінять ситуацію. Ні! Значить доведеться грати за його правилами. Рано чи пізно це все закінчиться і правда випливе на поверхню. 

-- Я сяятиму, -- сама не знаю навіщо кажу такі слова і йду слідом наче на заклання. 

Зайшовши до будинку Дан одразу гукає батьків.

Ох і не терпиться йому розповісти про наше одруження. Готує помсту рідному батькові. 

-- Сину, ти чого лементуєш на весь будинок? 

-- Де тато, мамо? Мені потрібно, щоб і він був поряд з тобою. У нас з Поліною є для вас обох гарна новина. Давай, давай швидше клич батька, а ми вас тут зачекаємо, -- наполягає Дан, ігноруючи запитання матері. 

-- Гаразд! Та що такого важливого могло трапитися за кілька годин?

За ці кілька годин ваш син зіпсував не одне, а цілих п'ять життів. Та на жаль я не можу вам цього сказати. 

-- Стій тут, а я для красоти незабутнього моменту принесу шампанське. Таку особливу подію не можна не відсвяткувати. 

За хвилину усі члени родини збираються у залі. Звісно я до них не маю жодного стосунку, хоч і вдерлася в їхні життя. 

Батьки Дана зацікавлено дивляться то на нього, то на мене, але ставити купу запитань не поспішають. 

-- І так, ... у мене для вас є сюрприз. Не буду тягнути й скажу одразу. Ми з Поліною одружилися. Щойно  стали законним подружжям. Можете привітати нас. Тату, ти, мабуть, першим захочеш обійняти невістку. Давай! 

Дан підштовхує мене до свого батька, який від подиву ледь тримається на ногах. Здається дехто вирішив звести усіх з розуму. Якщо на обличчі мами Дана просто подив, то батько абсолютно не в змозі приховати свій шок. Його обличчя стало схожим на маску. Дан таки домігся свого. 

-- Дане, це жарт такий? -- лепече мама, спершись рукою на спинку дивану. 

-- Ні, мамо. Можемо свідоцтво показати, -- тріумфує. 

-- Як ти посміла? -- крикнув Владислав Юрійович, стиснувши кулаки. 

Він дивився на мене з такою ненавистю, що я мимоволі відвела погляд. Ні, мені не соромно. В цій грі я лише жертва, бо насправді не хотіла цього фарсу. А злість в очах цього чоловіка кричить мені просто у вічі бійся мого гніву. 

-- То це не жарт? 

-- Наталко, ти зовсім дурепа. Твій син одружився з проституткою. Невже думаєш, що я жартуватиму такими речами?

-- А ти? -- дивиться на Дана. -- Гадаєш  я так просто проковтну твою витівку? Я ніколи не прийму цей шлюб. Ніколи! 

-- Може поясниш нам чому, ... тату? Ми хочемо знати чим не входила тобі моя Поліна? 

Навіщо Дан підкидає дрова до вогню який і так палає? Ну звісно, куди ж без зведення рахунків. Тепер син та батько суперники. Принаймні все саме так бачить Дан. 

-- Мені потрібно поговорити з цією дівкою. Негайно! Йди за мною, -- наказує Владислав Юрійович, кинувши на мене погляд повний ненависті та зневаги. 

-- Вона нікуди з тобою не піде. Тепер ми одна сім'я, тому обговорювати будь-які справи будемо у тісному родинному колі. Якщо у тебе є запитання до Поліни став їх тут і зараз. Моя дружина з радістю відповість своєму свекрові. Ти ж тепер їй свекор? Правда ж?

-- Дане,  прошу припини, -- заблагала я.

-- Сину, ну якщо ви й справді одружилися, то нам з батьком   потрібно якось подужати цю звістку й змиритися.

-- Я не збираюся миритися з тим, що  мій син притягнув додому повію. Ви негайно повинні розірвати цей безглуздий шлюб. 

Ну й вляпалася ти Піоно. 

За все життя я не почувалася такою обпльованою образами. Кожен хто стоїть переді мною зневажає та ненавидить мене по-своєму. Якщо Наталя Лаврівна просто нічого не розуміє, то Владислав Юрійович готовий в порошок мене розтерти. Про Дана я краще промовчу. Кинув  у клітку з тиграми й насолоджується. Вважає, що я все це заслужила. Спить і бачить чим ще мене можна образити і як покарати. 

-- Ні, тату! Я вже казав, що кохаю Поліну й збираюся провести з нею все своє життя. І мені байдуже, що ти на це скажеш. Так, можливо Поліна не свята, але ж грішила вона не одна. Ти називаєш її повією і я з тобою цілком згоден. Знаю, що в минулому їй доводилося спати з перестарілими... 

-- Замовкни...

-- Гаразд я мовчатиму, але й ти знай своє місце. Вона тепер моя. Мені належить,  і спатиме лише зі мною. 

-- Забирайтеся з моїх очей. Геть! -- кричить Владислав Юрійович, вказавши на двері.

-- Мамо, подбай про святкову вечерю. Ми повинні це відсвяткувати. 

Схопивши мене за плече, Дан сказав, що ми йдемо до своєї кімнати. Здається йому мало того, що сталося й він має намір відігратися на мені сповна. 

-- Дане, як ти міг одружитися з повією? Як? 

Запитання матері Дан залишив без відповіді. Йому байдуже, що зараз коїться в душах найближчих людей. Він ні на мить не задумався скільки болю завдав своїм батькам витівкою з одруженням. 

Хоч Наталя Лаврівна й намагалася триматися, але я помітила, як важко їй давався спокій на обличчі. Про Владислава Юрійовича навіть говорити  марно. Чоловік просто кипів люттю, не второпавши, як єдиний син міг одружитися з повією, яка була у його ліжку.