9

Глава 9

Від погляду Дана серце пропускає удар. Чому це мене охопило чуттєве хвилювання від думки, що він збирається мене поцілувати?

Дан  -- привабливий мерзотник і з цим не посперечаєшся. Темне волосся, ідеально засмагла шкіра, атлетично складена фігура та ще й глибокий оксамитовий голос. Звісно від таких якостей у дівчат слабшають ноги, але чому я так реагую на нього не зрозуміло. Дурманливий аромат дорогих  парфумів плутає думки, але для мене Дан не той чоловік на грудях якого я можу забути про все на світі. 

-- Це буде цікаво!

Куточки його губ повзуть в гору.

Про що це він? 

Я не знаю, що йому відповісти, бо не вловлюю суті з його слів. 

-- Не розумію! -- веду головою з боку в бік. 

-- Ти готова впасти в стан закоханості? Настав час подарувати глядачам солодку ілюзію. Перестань нарешті боротися зі своїми інстинктами, ти ж живеш ними. 

Поки я не зрозуміло кліпала віями Дан припав до моїх губ поцілунком. Він не цілував грубо, швидше показував, що може володарювати мною, коли йому заманеться. Це поцілунок власника який заявляв свої права. 

Хоч і тіло відповіло на заклик, розум заперечував і я спробувала відштовхнути Дана.

-- Не зараз, мила, -- шепоче, не відриваючись від моїх губ, а навпаки поглиблює поцілунок. 

Мені здалося чи у його голосі відчутна ніжність. 

Дан міцніше притулив мене до себе й обхопивши обома  руками обличчя, почав пристрасно цілувати.

-- Може ми відкладемо поцілунки, ... відпочинемо, виспимося?  Здається ти трохи втомився, -- бормочу. 

-- Не зараз, мила. 

-- Кхм, ... вибачте, що ввірвалася до вас. Я стукала, але здається ви не чули.

До кімнати увійшла мама Дана. Вона уважно розглядала нас. Ну звісно, все-таки впіймала на гарячому. Так ось чому голос Дана здався мені ніжним. Він знав, що його мама дивиться на нас тому й розіграв цю пристрасну сцену. 

-- Наші гості вже поїхали додому, давши нам можливість побути разом. Тактовні та ввічливі дівчата. ... Ми з татом чекаємо вас у їдальні. Повечеряємо, ... поговоримо, ... є про що ...

Наталя Лаврівна нагородила мене таким поглядом,  що я й думати забула про неприязнь до Дана й міцно стиснула його руку. Схопилася наче за рятівне коло.

-- Що це було? -- питаю в Дана, коли двері за його мамою зачинилися.

-- Епізод захопливого блокбастера, тому не розслабляємося, мила й плавно переходимо до другої частини. 

Дан потер долоні. 

-- Мій шок в шоку, -- помічаю, що й досі тримаю Дана за руку й одразу розтискаю долоню. 

-- Ходімо і перестань сутулитися. Розправ плечі, мила.

-- Досить мене так називати. Достатньо сказати Піона. 

-- Я називатиму тебе Піо. 

Ох, буде мені не солодко. Чорт би побрав мою дорогу сестричку. Потрібно як найшвидше знайти Поліну. Ситуація ускладнюється. 

Схоже, що  моїм проблемам не буде кінця. Коло навколо  мене невблаганно замикається. Якщо я не зроблю швидких і рішучих дій, ця ситуація закінчиться катастрофою.

Я змусила себе глянути на Дана. Дивитися на його нахабну пику без гніву доволі нелегко, але потрібно нагадати собі, що я щаслива наречена.

Спускаючись до їдальні я намагалася тримати на обличчі задоволений вигляд. 

-- Ти виглядаєш так ніби збираєшся втратити свідомість, -- сказав Дан, глянувши на мене краєм ока. 

-- Я просто знервована та голодна. 

-- Ти, що мориш себе дієтами? 

-- Чому ти так вирішив?

-- Ну ти кажеш, що модель, я тому подумав ...

-- Я не рахую листя салату у своїй тарілці. Я голодна, бо не встигла сьогодні нормально поїсти. А ти, що нарешті повірив, що я Піона, а не Поліна? 

-- Ну, ...  не повірив, а лише припустив, ...

-- Сідайте одразу до столу. Я знову, зовсім випадково почула, що ви голодні, -- усміхається Наталя Лаврівна. 

Усміхаючись киваю й збираюся відсунути для себе крісло, але Дан випереджає мене. Я зовсім забула, що коли ми не одні він вперто вдає почуття до мене. 

За дивним збігом я сиджу навпроти батька Дана, який чомусь не зводить з мене очей. І він не просто так приглядається до нової дівчини сина. Тут щось інше, а що саме мені ще доведеться розібратися. Щось підказує мені, що саме таким поглядом шукають недоліки або вже їх бачать.

-- Світлана стільки всього наготувала. Сподіваюся вам сподобається, Піоно. 

-- Упевнена, що все так і буде. Прошу називайте мене просто Піона. Ми ж тепер не чужі люди. 

Я нікого не хотіла ображати, але з холодним тоном цієї гордовитої жіночки потрібно щось робити.

-- Ех, Поліно, скажу чесно тобі неймовірно пощастило з моїм сином. За твій успіх мені навіть закортіло випити. Ти, що питимеш, майбутня невісточко?

Дивно, але я не зрозуміла. Батько Дана справді тішиться мною чи у такий спосіб виказує зневагу? 

Перепрошую, але я не вживаю алкоголь. Не люблю коли мої думки плутаються, -- підсуваю келих до себе й наповнюю його водою.

-- Не будь такою скромницею, мила. Келих червоного вина нікому не зашкодить. Повір я знаю, що кажу! 

-- А я вип'ю із задоволенням, -- каже Дан, хапаючись за пляшку з вином.  

Наповнивши келих, одразу робить щедрий ковток вина. 

-- Піоно, як ви познайомилися з моїм сином? Це було кохання з першого погляду? -- питає Наталя Лаврівна, поклавши руки на стіл. 

-- Люба, звісно у нічному клубі. Де ще зараз можуть знайомитися молоді люди? Піона відпочивала з друзями от вони й познайомилися. Я вгадав? 

-- Все майже так і було, -- погоджуюся з версією Владислава Юрійовича й збираюся покласти собі на тарілку трохи картоплі, але Дан знову мене випереджає. Він буквально вихоплює з моїх рук тарілку й щедро накладає на неї картоплі.  

-- Дане, достатньо. Боюся, що таку велику порцію я не подужаю, -- забираю з його рук тарілку й беруся за їжу.

Я справді голодна та й коли батьки Дана бачитимуть, що я зайнята їжею перестануть діймати мене запитаннями. 

-- Піоно, а чим ти займаєшся? Хто твої батьки? 

-- Мамо, дай моїй дівчині спокійно поїсти. У вас ще буде час для розмов. До чого ці запитання? Тобі достатньо знати, що я кохаю Піону і ми збираємося одружитися, -- втрутився Дан.