8

Глава 8

-- Нам дійсно потрібне тимчасове перемир'я, -- сказав Дан, коли ми залишилися удвох. 

Олексій пішов до готелю де на нього чекав батько Дана. Парадоксально, але я й досі не знаю, як звуть його маму та тата.

 Дан сів за кермо й мене змусив перебратися на пасажирське сидіння. Мабуть, хоче, щоб жертва увесь час була в полі його зору. Напевно так зручніше тортурити її.

-- Ти ще памятаєш, що мені потрібен телефон? Заїдьмо до торгового центру на кілька хвилин, -- попросила я Дана, який дійсно вирішив приборкати свою злість до мене.

-- Угу! Я все памятаю. 

Мовчки ми дістаємося до торгового центру, мовчки виходимо з авто, хоча я не можу приховати своє здивування, коли Ден йде зі мною. Мабуть, боїться, що я втечу і всі його плани підуть шкереберть. 

Зайшовши до першої точки мобільних продаж я одразу попросила консультанта порекомендувати мені хорошу модель бюджетного телефона.

Поки між нами йшла бесіда Дан уважно спостерігав за мною, не виказуючи ні слова. Просто стояв поряд, заклавши руки за спину.

-- Чому ти обрала таку просту модель? 

-- Бо мені так хотілося.

-- Вибери нормальний. Я заплачу. Ти ж любиш, коли тебе балують твої коханці, а я мимо волі став одним із них.

-- Навіть не подумаю. Я не твоя утриманка. І з тобою я не через подарунки. Це вимушена ситуація, а телефон я купую такий який мені по кишені. Зрозумів?! -- пояснюю злостиво, щоб Дан припинив мене принижувати.

-- Ммм, то ти ще й артистка. Господи, якби хто знав які таланти пропадають на одеських пляжах, -- кривить губи зневагою.

Та мені байдуже на його слова. Коли образи сиплються без міри рано чи пізно настає момент, коли людина просто перестає їх помічати.  У мене є телефон і скоро я зможу подзвонити мамі з татом, ну і сестрі. Значить не все так погано, -- підбадьорюю себе. 

-- Тобі більше нічого не потрібно?

-- Ні! Можемо їхати. 

-- У тебе фінансові проблеми? -- питає Дан, коли ми повертаємося до автомобіля. 

-- Чому ти так вирішив?

-- Та твій телефон ніяк не йде з голови. Я знаю, що ти любиш усе найкраще, а тут раптом купила простенький телефон. 

-- У мене немає фінансових проблем. Просто я вмію добре рахувати. Фотосесія щойно закінчилася, я отримала свій гонорар, але коли поступлять нові пропозиції я не знаю. 

-- Ти хочеш мене зараз переконати, що розумієш значення слів раціональність та ощадливість? 

-- Я з вісімнадцяти років живу одна. Звісно мама з татом допомагають мені, але в основному я навчилася покладатися на власні сили. 

Сівши до авто я одразу беруся за телефон. Ставлю сім карту й переходжу до налаштувань. 

-- Можна я скористаюся твоїм зарядним? В сенсі автомобільним ... зарядним, -- уточнюю, зловивши на собі незрозумілий погляд Дана. 

-- Можна! Могла б і не питати. Коли закінчиш своє возіння з телефоном, обговоримо наші подальші дії. Нам потрібна історія яку ми обоє знатимемо на зубок. Батько не буде прискіпуватися, а от мама розбере наші стосунки до самого ядра.

Його голос таки став привітнішим. Звісно проскакують грубі нотки, але дуже рідко. Мене називає артисткою, а сам змінює свої обличчя у мене на очах. 

-- Я вивчу та запам'ятаю усе, що ти скажеш. З цим проблем не буде. 

-- Добре! Врахуй і те, що одних слів буде мало. Нам доведеться демонструвати своє кохання. Тож коли я тебе поцілую, будь готовою відповісти взаємністю. 

-- А навіщо тобі мене цілувати перед батьками. Це ж інтимні та особисті моменти?

-- Я не кажу, що цілуватиму тебе у них на очах, а попереджаю,  що за нами весь час вестиметься спостереження, -- роздратовано пояснює Дан.

-- Тепер розумію! Та все одно нам не варто ...

-- Буде по-моєму, Піоно. Я знаю з ким маю справу, а ти поки що ні. 

Дан так впевнено назвав мене Піоною, що я на мить повірила, що він нарешті зрозумів хто я. 

-- Розкажи мені все детально про себе. Що любиш, що не любиш? Чи віриш в гороскопи, яка у тебе група крові? Про статевих партнерів можеш не казати, я й так знаю, що їх у тебе багатенько. Мабуть, й сама з рахунку давно збилася. 

-- Мушу сказати, бо  не здогадуєшся, яка ти насправді огидна істота чоловічого роду. Кидаєш у мене брудом нічого не знаючи. А якщо я ще дівчина і жодного партнера чи коханця у мене не було? Що тоді? Що скажеш? 

-- Не сміши мене! Ти незаймана? Та ти безсоромна якщо таке кажеш. 

-- А хто ти за гороскопом? -- ігнорую образи й змінюю тему розмови.

-- Козеріг. 

-- Я чомусь саме так і подумала. Насправді відповідь була очевидною. 

-- Твій рот красивий, але з нього лізуть погані слова. 

-- Це ти про себе?

-- А ти вважаєш мій рот красивим?

-- Ми відійшли від теми. Я вірю у гороскопи. У мене перша негативна група крові і я знаю скільки у мене було статевих партнерів. Ще будуть якісь запитання? Чи перейдемо до тебе? 

-- Запитань більше немає і обговорення теж. З тобою навіть розмовляти неможливо.

-- Тоді з твого дозволю я трохи подрімаю. 

-- Ей, прокидайся! Скільки можна спати? Твоє хропіння вже дістало. Ти зараз схожа на свинку з дитячого мультика, -- сичить Дан, боляче штовхнувши мене  в плече. 

-- А можна бути не таким грубим? Невже слово <<культура>> тобі зовсім не знайоме? -- Обурилася я, розтираючи плече й поправляючи волосся.

-- Ми майже приїхали. Зараз купимо торт й гайда додому. Я втомився, як собака, -- скиглить Дан. -- Олексій дзвонив. Вони з татом вже вдома. 

-- А який торт любить твоя мама? Я так і нічого не дізналася про її смаки. 

-- Моя мама завжди на дієті. Наталя Лаврівна рахує кожну калорію. Здорове харчування для неї на першому місці. 

-- Можливо в такому випадку краще фруктів купити?

-- А ти молодець! Ви ще не знайомі, а  вже намагаєшся догодити майбутній свекрусі.

-- Я сподіваюся, що ти так жартуєш. Я просто намагаюся бути ввічливою.

Дан заїхав до супермаркету й пішов купувати торт. Цього разу один. Я не збиралася плентатися за ним слідом, щоб потім він мав привід вигадувати всяку дурню.