4

Глава 4

-- Доведи мені, що ти не брешеш. Надай вагомі докази, щоб я тобі повірив. У тебе ж мають бути хоча б спільні фото з сестрою якщо вона існує. Покажи хоч що небудь. 

-- У мене є фото в телефоні, але моя сумочка залишилася в клубі. Я не встигла її забрати, тому доказів немає. 

-- Значить брешеш! Намагаєшся тягнути час, але в тебе нічого не вийде.

Стоп, Піоно! Якщо ти хочеш вибратися звідси живою, то неодмінно маєш спробувати переконати його,  що кажеш правду. Набравши повітря повні груди я знову заговорила.

-- Ні! Клянуся, що  кажу правду. Ми можемо поїхати до мене додому і я покажу тобі фото з сімейного альбому. 

-- З ким ти живеш? 

-- Сама! Батьки подарували нам з Поліною дві квартири на повноліття. 

-- А твої мама й тато, де вони зараз? -- сипле запитання наче на допиті. 

-- Їх немає в Україні. Вони закордоном і прилітають додому вкрай рідко. Коли вдається ми з Поліною відвідуємо їх на канікулах, -- я говорила не відводячи погляду від безжальних очей незнайомця й тонула від страху у їхній глибині. Негідник знав, що лякає мене та схоже саме це приносило йому ще більше задоволення. 

-- Якщо ти збрехала мені, то начувайся. Я не люблю, коли мене шиють у дурні.

-- Я не обманюю! Чесно! -- схлипую, шморгаючи носом. 

-- Якщо вас двоє, то де твоя сестра зараз? Чому вона кинула тебе напризволяще? Чому не рятує тебе?

-- Я не знаю! Поліна обіцяла, що проблем не виникне. Казала, що ніхто ні про що не здогадається. Сестра розповідала, що втрапила в халепу й попросила допомогти їй. Якби я знала, що все так закінчиться нізащо б не погодилася. 

-- Не намагайся тиснути мені на жалість. У мене її немає.  Якщо ти кажеш правду і вас насправді двоє, то це все одно нічого не змінює. У мене з тобою чи з твоєю сестрою є не зведені рахунки й  поки я не отримаю те що хочу, ти будеш моєю гарантією. Твоя сестра не кине тебе в біді? Правда ж? 

-- То тепер я твоя заручниця?

-- Думай, що хочеш.

-- Але одяг, моя сумочка ...

-- Твоє барахло привезуть на протязі години. Не хвилюйся! А потім ми навідаємося до твого дому й з'ясуємо скільки правди у твоїх словах. 

-- Я сказала правду! Чесно ...

-- Допустимо! Тоді розкажи мені про свою сестру. Це у вас бізнес такий сімейний, проституцією займатися?

Дан дивився на мене з неприхованою зневагою. Я щосили стримувала себе, щоб не розревітися від жаху. Ці знущання не можуть тривати вічно. Має бути вихід і я обов'язково його знайду. 

-- Я не проститутка і моя сестра теж. Годі нас ображати, -- злилася я. 

-- А як назвати жінку, яка за один вечір задовольняє кількох чоловіків? 

-- Не знаю! 

Від страху я вдавилася слиною, зустрівшись з його поглядом. Дан повільно і страшно процідив крізь зуби:

--Ненавиджу таких, як ви! 

-- Можна мені до туалету? -- питаю  ховаючи сором. 

-- Іди, але без викрутасів якщо не хочеш відчути на своїй тоненькій шиї лапу дикого звіра.

Обережно сповзаю з ліжка, але оминути негідника все одно не вийде. Сили небесні дайте мені сили, щоб виплутатися з цієї халепи. 

Холодна вода зовсім не допомагає. Не можу прийти до тями, щоб вирішити, як бути далі. Потрібно знайти Поліну й попросити у неї пояснення, але як мені шукати сестру якщо я заручниця одного божевільного маніяка. Кожен мій крок тепер під його контролем. Ох! Де ж мені взяти сміливості, щоб тріснути важким предметом по його макітрі? 

-- Ти там заснула чи втопилася? -- питає знущальним тоном бевзень. 

-- Не дочекаєшся! -- тяжко зітхаю, бо розумію, що не можу залишитися тут назавжди. Гра у хованки не вирішить моїх проблем. 

-- Ну що, тепер  гайда до тебе. Продовжимо наші розваги, -- насміхається негідник, коли я виходжу з ванної кімнати.

-- Між іншим, мене шукатимуть мої друзі. 

-- Може ти хотіла сказати твої коханці, які не знатимуть куди зникла їхня хвойда? 

-- Бачу ти отримуєш насолоду принижуючи мене, -- гаркнула я, відвівши погляд від цього мерзенного злочинця який просто знущається наді мною. 

Виграв у карти, називає хвойдою, намагався зґвалтувати, і зараз дивиться поглядом диявола. 

-- Мій водій привіз твоє барахло. Сумка на столі. Чудова нагода переглянути твої світлини з сестрою. 

Чому мене більше не дивує його нахабство? 

Обережно проходжу повз Дана й беру зі стола свою сумочку. От зараз я доведу тобі, що нас насправді двоє. 

-- Просто цікаво, що ти скажеш, коли зрозумієш, що я не брехунка? -- не стримавши емоцій відкриваю сумочку, але окрім ключів від квартири та пачки вологих серветок там нічого немає. -- Куди ти подів мій телефон? Його немає! ... Немає! -- повторюю раз за разом, не розуміючи куди він міг запропаститися. Повертаюся до свого ката й розводжу руки. 

-- В сумці немає мого телефона ...

Нічого не відповівши Дан закинув темноволосу голову й розреготався. Його регіт звучав образливо та страшливо. Він знову мені не вірить. Знову впевнений, що я брешу йому. 

-- Я таки правий! У тебе на язику одне, а на ділі інше. Не здивуюся, коли кожне твоє слово виявиться видуманою брехнею. Ми негайно їдемо до тебе. І якщо я не отримаю потрібних доказів, ти отримаєш те на що заслужила. 

Ще ніколи в житті я не поверталася додому напівголою. У чоловічій футболці та ще й у супроводі надзиратиля. Якщо мене хтось побачить з сусідів точно сплутає з сестрою.      

Сьогодні я викапана Поліна у всій красі. Ця дівчина ніколи не хвилюється про те, що подумають люди. Хоч ми й близнючки, але характер та погляди на життя у нас зовсім різні. До двадцяти п'яти років у мене за плечима золота медаль, червоний диплом, маленька адвокатська практика та робота моделлю. Я роблю все для того, щоб бути незалежною від батьків та багатих кавалерів. А от сестриця моя просто красива і у вічному пошуку багатих спонсорів її забаганок. 

Не усвідомлюючи, що роблю шарпаю футболку Дана до низу. Вона звісно великувата для мене, але довжина могла б бути й довшою, особливо тоді, коли її одягати з високими підборами.