Правдива хиба

Ми дивилися один на одного та не могли нічого зрозуміти, ми обдивилися все навкруги, у пошуках якихось уламків, але все марно. Всі дзеркала стояли рівно, а підлога була чиста. В моїй голові зовсім нічого не вкладалось, ніби все зробили, як було написано в книзі. Слава сиділа на підлозі біля виходу та все вичитувала щось у книзі.

-Гей, ти її зараз до дір зчитаєш!- почав сміятись Деві, він був єдиний хто зберігав спокій у цій ситуації, хоча якщо тільки подумати, то він був так само напружений як і ми, але хотів приносити хоч якийсь спокій у цю атмосферу безнадії.

-Та я зовсім нічого не розумію. Тут сказано, що коли всі дзеркала будуть зібрані, то все налагодиться і ось такого неба точно не буде. Може ми не всі дзеркала зібрали? Це єдиний варіант нашої невдачі.- казала вона, все так само дивлячись у книгу, мені здається, що вона вже давно її не читає, а просто дивиться, намагаючись знайти сховані сторінки чи щось таке.

-Слухайте, тут сказано, що є окрема книга з описоом та візуалізацією всіх 36 дзеркал. Давайте просто порахуємо скільки ми зібрали і тоді зрозуміємо.- сказав Майк, як тільки вихопив книгу з рук Слави.

Ми перерахували дзеркала декілька разів кожний і зрозуміли, що одного все таки немає.

-Пропоную піти до біблеотеки та знайти книгу про дзеркала і вже з нею знову перелічити всі дзеркала, тоді ми зрозуміємо, що нам треба шукати.- говорила я, прямуючи до виходу.

Як тільки ми вийшли на вулицю, нас здивувала абсолютна тиша та спокій, не було бійок, сварок та криків, не було й людей. Де-не-де ми бачили сміття та навіть лежачих людей, які немов від страшного сну прокидалися та оглядались ніби нічого не пам'ятаючи. А може вони й справді не пам'ятають? Вони дивились переляканими очими один на одного та на кроваві плями на одязі.

-Може і Onliper прокинулась і скоро піде до нас?- спитала з надією Слава, на що ми лише хитнули головами.

Вже не було сил на надію та мрію, хотілось швидше закінчити з цими дзеркалами і швидше піти до Onliper. Вже через декілька пройдених кварталів ми зайшли до бібліотеки, точніше до її уламків та почали шукати книгу.

-Вона повинна бути великих розмірів, більша за звичайну та не дуже товста.- говорив Майк, розгрібаючи всі купи уламків від стін та якогось сміття.

Протягом тридцяти хвилин ми шукали щось, чого й самі не знали, але навіть і натяку на цю книгу не було. Ми по колу сіли за один з уцілівших столів.

-Може тут є якийсь склад чи окрема коомора з особливими книгами?- казала я, поклавши голову на руки, що лежали на столі.

Деві поклав голову мені на спину та почав засипати, Слава малювала пальцями на пилюці, що була на столі, а Майк ходив по бібліотеці туди-сюди. Він різко зупинився та почав щось розглядати у купі сміття.

-Слухайте, а тут є карта будівлі, типу для евакуації, якщо я правильно розумію, то нам треба йти туди.- казав він, показуючи пальцем в бік великих столів, де зазвичай сидить бібліотекарка.

-Навряд чи ти правильно розумієшь.- сказала я, коли ми обшукали всі стіни у пошуках дверей. Я взяла карту в свої руки та почала шукати на ній вхідні двері. -Так, нам взагалі туди, за оці книжкові полиці.- сказала я, перегорнувши карту.

Ми всі стомлені, але веселі пішли у інший бік, ну як пішли, ми скоріше полізли через усі ці купи. Куп сміття не було лише біля столу бібліотекарки, там були лише якісь палиці та бетон. Вся решта підлоги була завалена камінцями, кірпічами, склом та усіляким сміттям. Поборовши ці груди сміття ми побачили маленькі двері за одною з полиць.

-Напевна нам туди, це єдине місце де ми не були.- сказав Деві та перший пішов туди.

Деві з Майком відсунули заважаючу нам книжкову шафу та покликали за собою. Ледве протиснувшися у ці дверцята, ми опинилися в кімнатці, з такою самою низькою стелею, як і самі дверцята. Хто нахилившись, хто на вприсядки почали шукати світло. Але так нічого не знайшовши ми залишили відчинені дверцята, щоб хоч якесь світло потрапляло до нас. Озираючись навкруги, я побачила дивовижні, чисті та охайні шафи з такими самими книгами. 

-Це, напевно, якісь ексклюзивні книги, іх нікому ще не давали.- почала говорити Слава та йти вперед.

-Тихіше!- зупинив ії Деві, висунувши руку вперед неї. -Прислухайтесь, такий звук, ніби десь є лазери чи працююча техніка.

І справді, через десять секунд ми почули щось схоже на жужання чи шурудіння. Я почала вдивлятися і незабаром побачила незвичайну лазерну охорону деяких з книг.

-Непавно, це та сама книга яка нам потрібна.- сказала я, показуючи на більш охоронювану книжку. Вона була невеликих розмірів, але дуже яскрава, посередині обкладинки біло дзеркало, в якому можна було побачити всі дива, які приходили у голову, коли у ного дивитися.

-Є ідея, як ми можеме ії висвободити, якщо я знайду як вимкнути всю енергію у цій будівлі, воно повино бути десь на поверсі.- сказав Майк і вони з Деві побігли шукати по всій бібліотеці, а ми зі Славою просто сіли поруч з книгою.

-Майа, а тобі не цікаво, що буде, якщо просто взяти цю книгу?

-На мою думку є два варіанта результату. Або ти залишишся без руки, бо лазери ії спалят, або спрацює сигналізація.

-Ну і що, якщо спрацює? Зараз майже всі або мертві, або сплять. Зараз за цим точно ніхто не слідкує.- впевнено вимовила вона и підвелась на ноги щоб спробувати.

-Я би на твоєму місці не ризикувала, все ж таки варіант зі спаленою рукою більше схож на правду.

-А якщо взяти якусь залізяку та просто скинути книгу на підлогу?- продовжувала вона свої невгамовні ідеї.

-Теж є два варіанта результату: перший- спалиться книга, другий- через занадто високу температуру спалиться залізяка.- дуже устало вимовляла я, сидячі на підлозі та поклавши голову на коліна.

У Слави закінчился потік її дурних ідей і вона сіла поруч зі мною. Я сиділа поринувши у свої думки доки щось не впало поруч зі мною піднявши пилюку з підлоги. Через занадто гучний звук я швидко встала та намагалась захищатися від повітря. Розщепивши очі я нікого не побачила перед собою, лише книгу, що лежала під ногами. Над входом у цю кімнатку знаходилась полиця, що була повністю заставлена книгами, тому не дивно що вона впала, але дивно, що тільки зараз. В силу своєї зацікавленості я вхопила цю книгу без назви на автора. Вона була темно коричневого кольору, єдине що виділяло цю книгу- різнокольорові сторінки. Я почала читати з першою та згодом ми зі Славою шукали хлопців, що так завзято та навмисно намагалися вирвати шнури, щоб вимкнулось світло.