Змішаний хаос

До кімнати зайшли ще 6 чоловіків зі зброю, а одразу за ними великі, страшенні тварі з якимись щупальцями з рота, що були більше схожі на присоски, якими можна було й кожу з чоловіка зняти. Був і другий язик, він був ніби вісь вкритий лезами, да так, що якщо доторкнутися їм до людини, людина загине у страшенних тортурах та на ній ні одного живого місця не залишиться. Я сиділа у самому кутку кімнати, так що мене зовсім не помітили, а мої друзі разом з Onliper прям посеред кімнати. Майк вже прийшов до тями та ніби трішки оживився, коли побачив нас. Але наше становище з кожною миттю становилося все гірше.

-Якщо хоч спробуєте поворухнутися відразу отримаєте по заслугах.- казав дуже тяжкий та мерзенний голос. -Можете приступити до своєї роботи.- обернувся він до тварей та всі розступилися.

-Не бійтеся, вбивати їм вас не вигідно, а тварі можуть забрати тільки того, у кого страх переважає над усіма іншими емоціями.- казала нам Onliper, поки ці величезні потвори своїми важкими та повільними кроками почали підходити до них.

Я бачила як у однієї з тварей почав здригатися нос, це могло означати лише одне, воно чує Деві, воно чує, що може забрати чиєсь життя. З кожним кроком вперед ці великі дірки в носу все швидше здригалися.

-А ну відійдіть від нас!- крикнула Слава, не втримуючи своїх емоцій, на що всі лише зареготали.

Одна з тварей вирішила обійти друзів, так як все не могла зрозуміти кого можна було вбити. Але різко вона зупинилася та розвернувшись дивилась своїми чорними очима на Славу, яку навіть трусило від страху. О, ні, ще б крок та Деві би вже не було з нами, тепер в нас є ще хвилина, що щось вигадати, бо інакше ми втратимо і Славу, а потім вони і Деві знайдуть. Я дивилась на Onliper, яка схоже щось придумала. Вона різко дістала зі спини великий камінець та кинула у істоту, що була найближче до нас, що від сильного поштовху впала. У наступну ж мить я побачила, що один з перегортишів направляє зброю на Onliper та швидким ривком я опинилася біля своїх друзів прикриваючи їх спиною, яка почала миттєво палати від болю, а потім так само миттєво стало легко та вільно, ніби заново народилась. У наступну секунду я почула звук виліти стріли а потім ще й ще. Все сталося дуже швидко, я відчула страшену біль знову, але тепер по всій спині. Я побачила ошелешені обличчя друзів, а потім подивившись на підлогу, крізь сльози я побачила тінь, що відкидала я сама, та якісь полотна за моєю спиною, що повністю закривали друзів. Ці полотна були жорсткі, тому не пропускали ні одну стрілу. Я хитнула головою у бік вікна, до якого всі й пішли. Ця нестерпна біль не завершувалась та йти було ну дуже тяжко. Переді мною встав Деві та взявши за талію підняв з сидячого положення. Мої полотна, що виходили з спини, опустилися та прикрили повністю моє тіло, а я прикрила Деві, всі інші були вже на вулиці. Деві йшов спиною та тяг мене за собою, трішки піднявши, щоб мої ноги не шаркали по підлозі.

-Готова мені знову довіритися?

-Завжди буду готова.- з цими словами Деві вистрибнув з вікна та простяг руки.

Я не думаючи відразу вистрибнула та потрапила в його руки. Було боляче, зі спини йшла кров, з вікна до сих пір лунали вистріли з лука, але стріли вже не долітали. Через декілька хвилин безперервного бігу, ми зупинилися біля якогось водойму та Деві відпустив мене.

-Майа, в тебе крила, а ще кров. В нас є трішки часу, занурись, може полегшає.- сказала мені Onliper та я вирішили дослухатись.

Я зайшла в озеро та все моє тіло почало щипати. Я занирнула та вода навколо мене відразу забарвилась у червоний колір, а я винирнула та одразу побачила здивування в очах усіх присутніх. Я озирнулась та побачила біляві крила з фіолетовими та помаранчевими плямами. Але незабаром вони зникли, а я не відчуваючи свого тіла впала без розуму назад у воду.

Я відчула щось холодне на своєму обличчі, але відкрити очі так і не змогла, лише поворушила пальцем, після чого відчула щось тепле на своїй руці та знову заснула. Відчувши знову щось холодне, я намагалась відкрити очі, але все марно.

-Не хвилюйся, це нормально, ти занадто втомилась та й твій організм випробував великий стрес, відпочинь ще трішки.

З часом, коли є втретє відчуло прохолоду на обличчі, я з успіхом відчинила очі та дивилась як Деві сидить поруч та полоскає ганчірку.

-Щось мені це нагадує.- спробувала сказати я, але вийшло лише прошепотіти та прокрехтіти, на що Деві посміхнувся та поклавши ганчірку у тазик, що стояв поруч, рівно сів.

-Ти змінилась.- сказав він мені.

Сил говорити більше не було, що ж говорити про сили для рухів. Але спробувати варто. Як казав Деві мені колись: "Спроба не тортури". Але я хочу заперечити, бо на цей раз це були найжорстокіші тортури, що я відчувала. Як тільки я спробувала піднятися, одразу заболіла спина, тому я зробила опір на руки, які тільки но загоїлися та тепер від будь-якого дотику дуже боліли.

-Не треба, якщо що ти скажи, ми тебе куди завгодно віднесемо.- сказав, зайшовши до кімнати, Майк, а за ним і Слава з Onliper.

-Давай я допоможу.- сказала посміхаючись Слава та взяла мене за лікті. -Дякую.- прошепотіла вона, як тільки я стояла поруч з нею.

-Скажу тобі одразу, щоб ти не злякалась, твої зміни це нормально. Ну як, краще б було щоб цього всього не було, але при наших обставинах це нормально. Але тепер будь дуже обережною, так як зараз тебе дуже легко відрізнити від усіх та цим будуть користуватися і правління, і тварі. Зато друзі можуть не хвилюватися, що ти загубишся.- підійшла до мене Onliper.

-Я не знаю про що ти зараз говориш, але я би хотіла спитати про крила. Від куди? Та куди вони подівались?

-Ти просто наш янгол.- прошепотів мені на вухо Майк, а всі лише погодились.

-Крила з'являються у терміновій ситуації, коли в них немає потреи вони ховаються. Насправді, в нашому світі навіть у найдавніших янголів ще не  з'являлися крила. Ти просто починаєш пристосовуватись до цього всесвіту. А це погано, бо проходити через дзеркало вашого часу буде дуже боляче. Тобі начебто будуть відривати крила прям зсередини твого організму.