Відображення, що поглинає

Ми просіділи ще трішки на тій лаві та зрозуміли, що в нас весь день попереду, а їсти та спати хочется з кожною хвилиною все більше й більше.

-Агов, може підемо знайдемо якусь роботу?- запропонувала я, бо це єдине про що я могла зараз думати.

-Та де ж нас візьмуть без документів, хіба що в поліцію відвезуть.- заскаржився Майк. -Хоча може на якийсь підробіток можуть і без них взяти. Треба шукати.

Я згадала бабусю з бібліотеки та вирішили звернутися до неї ще раз за допомогою. Коли я прийшла до тієї ж самої бібліотеки, як раз бабуся її зачиняла.

-Гей, бабусю, в мене до вас є розмова, чи ви кудись поспішаєте?- кричала я , як тільки почала підходити до неї.

-Трішки поспішаю, але кажи, якщо це справді важливо.- я бачила, що бабуся мене впізнала і навіть розуміє про що я хочу з нею поговорити.

-Вам до бібліотеки помічниці не потрібні? Мені дуже потрібна робота, а документів, житла, їжі, нічого немає. Можу вдень допомагати вам з житлом і сім'єю, а ввечері до бібліотеки, прибирати, роскладувати, комусь допомагати. Я багато чого читала, багато чого знаю.

-Тихіше, дитя, заспокойся. Добре, будешь працювати на мене, ввечері треба забирати онука з садочка та доглядати за ним, а зранку будеш у бібліотеці. Згодна? Платити буду за виконану працю та зусилля. Готувати вмієш?- згадавши відбівні, я вирішила просто хитнути головою. -Добре, тоді вже завтра почнемо. О сьомій чекаю тебе тут.

Ми розійшлись, а я повернулась до басейну з рибками, де досі сиділи всі мої друзі, але тепер в газетах. Напевно читали оголошення про роботу.

-Я знайшла собі роботу, завтра починаю. Треба знайти місце, де ми можемо переночувати.

-Я теж знайшов декілька цікавих варіантів, сподіваюсь приймуть без документів. А переночувати можна у тій хатинці для туристів, що знаходиться біля гори. В газеті пишуть, що там завжди туристи залишають щось поїсти, це в них така традиція.- розповідав Деві, на що всі погодились. -Давайте по дорозі зайдемо у ті місця роботи, що знайшли, а то ми марно час витрачаємо.

По дорозі ми зайшли до щонайменше п'яти місць, знайшовши роботу лише для Деві. Майк сказав, що піде на якийсь завод чи склад, бо навіть продавцем без документів його не візьмуть. Слава зовсім розгубилась та вирішила походити по усіляким кафетеріям та може офіціанткою її візьмуть. Ми підрахували та зрозуміли, що десь через тиждень вже зможемо знімати дві кімнати в одній квартирі, що знаходилась неподалік від бібліотеки, але сподіваюсь що зможемо набагато раніше. Ми вирішили сказати нашим роботодавцям, щоб видавали спочатку зарплатню по днях.

Ми дійшли до гір та вдалині, серед лісу, побачили маленький бутиночок, більш схожий на якусь комору та як і очікувалось всередині був хліб та навіть якась каша, якій був день, чи може два. На сьогодні вистачить, але надалі так не можна, всі дуже схуднули за останні декілька днів. Ця ночь була жахливою, було дуже холодно та через дуже незручний сон на твердих поверхнях у всіх дуже боліли спини та заснути було просто неможливо.

-Деві, йди до мене.- ми одні залишилися спати у будиночку, Слава з Майком пішла на вулицю, сказавшо, що на землі зручніше. -Лягай на мене, мені зручно а такому положенні, а ти хоч поспиш декілька годин, ти дуже втомився за останні дні, твої синці під очима вже чорніші за небо вночі.

Він вдячно посміхнувся та наполовину ліг на мене. Засинаючи він зміг промовити лише "Дякую", та й то він напевно вже дрімав. Усю ніч я ніби охороняла його сон, я так і не змогла заснути. Мені звісно не було зручно, ноги оніміли, спина дуже боліла, так що аж сльозу накопичувались. Але дивлячись як Деві спить на моєму животі та іноді, напевно приймаючи мене за подушку, притискав мене до себе ближче та розслаблено посміхався.

Коли сонце почало підніматись з-під горизонту ми всі прокинулись. Сінці Деві по-трішки почали проходити та він почав бути більш схожим на людину, ніж на зомбі.

-Ти взагалі спала?- перше що спитав він, піднявшись з мого тіла та зазирнувши в очі, ніби бачив душу.

-Так, як ти себе почуваєшь?

-Я виспався, що дивно, за тиждень нормально не спав, а тут лише за декілька годин.

Через годину, навіть не поснідавши я побіжала до бібліотеки, куди як раз підходила бабуся.

-Доню, чого ж ти така розпатлана, та й речі вже прати час, а кофту й зовсім викидати.- я подивилась на величезну дірку на рукаві, через яку можна було побачити отой спеціальний рукав для швів. Я лише підняла плечі догори і так само їх опустила. -Ладно, на тобі гребінець, приведи себе до ладу. Сьогодні попрацюєшь в бібліотеці треба пилюку стерти та продивитися книги на наявність пошкоджень. Якщо до вечора встигнешь, сьогодні оплачу тобі подвійну зарплатню. Бачу, що гроші дуже потрібні, а потім якось віддячиш.

Я готова була розплакатись від щастя, бо вже сьогодні ми змогли би ночувати в квартирі, якщо у Деві і Майка все вийде. Весь день я провела у бібліотеці та привела її до ладу. Вирішила, що як тільки гроші почнуть з'являтися, почну відкладати на ремон у цій бібліотеці. Я сиділа біля віконця та підкліювала книги, коли у бібліотеку, вперше за день зайшла людина.

-Майа, це ви? Мені сказали, шукати вас тут.- сказав чоловік з великою сумкою та вусами.

-Так, це я, а що потрібно? Да і хто ви такий взагалі?

-Не нервуйте, я звичайний листоноша, просто на листі написано шукати вас ту і обов'язково віддати вам у руки.- він простягнув меня листа та пішов геть.

Дивні все таки тут люди, такі привітні, ніби для них кожний чоловік- родина. Це починає напружувати. Я подивилась на конверт, він був набиий якимось бумагами.

"Ви тут надовго. Ти молодець, я правда тобою пишаюсь. Тут те що вам дуже необхідно. Та пам'ятай, що поруч завжди буде той, на кого можна розраховувати. Спробуй зрозуміти, що вас тепер двоє, будь обережною. Onliper"

Інші листи, чи що там лежало у конверті я вирішили подивитися вже після роботи, бо дуже хотіла встигнути та порадувати друзів. До вечора я зі всим впоралась, та коли стрілки годинника прямували до сьомої години вечора, я почала збиратися та уходити.