Велична природа

Зранку я зрозуміла, що це було за ворушіння- це Деві переаернувся та спав за моєю спиною. Хай спить, а я поки піду прогуляюсь по дому. Я встала з ліжка, та не перевдягаючись пішла до дверей.

-Ви прокинулись? Все добре?- відразу зустріла мене тітка Марина. Я аж трішки налякалась. Та згадавши про Деві, що спав на моєму ліжку, хутко вийшла та зачинила двері.

-Так, дякую, у вас дуже затишно в кінатах, ви щось хотіли?

-Так, нам з чоловіком треба терміново поїхати, чи зможете ви посидіти з дітьми сьогодні? Просто всі ще сплять.

-Так, добре, це не проблема, тільки можете показати їх кімнати?

Вона ввічливо хитнула головою та жестом руки позвала мене за собою. Розповівши все що люблять діти, що їм робити неможна та як треба за ними доглядати, ми дійшли до кімнати, що знаходились на першому поверсі, десь посередині будинку. Вона привітно посміхнулась та побіжала до дверей, вже за мить я почула як зачиняються двері та звук від'їжджаючої машини. Треба когось розбудити, а то я одна не впораюсь. Я хотіла піти за Славою, але я не пам'ятала де саме вона знаходиться, у якій з цих кімнат. Точно, вчора вона пожартувала про карту цього будинку, напевно буде легше знайти цю карту, що лежить на полиці біля вхідних дверей. Але я напрасно думала про це, Слава вже спускалася по сходинкам.

-Привіт, чого ти так рано? Де батьки?- казала вона, все ще дрімаючи та протираючи очі.

-Батьки поїхали, їм щось по роботі треба, попрохали за дітьми пригледіти.

-Добре, пішли поки, напевно, поснідаємо. Вони все одно прокидаються біля одиннадцятої, а зараз тільки восьма. Як раз приготуємо хлопцям та дітям щось.

Ми пішли на кухню та знайшли все, щоб зробити круасани і вирішили наповнити їх різними продуктами. Як м'ясом, так і шоколадом, а дітям молочну кашу, Слава сказала, що вони таке люблять. Поки готували всі вже прокинулися, окрім дітей, хлопці вирішили допомогти. Майк робив чай та каву, а Деві допомагав мені з тістом, його було занадто багато, ніби ми хочемо прогодувати цілу армію.

-Гей, Майа, допоможи. -я обернулася на окрик Деві та в моє обличчя прилетіла купа борошна.

Так як я розумніша та вже замисіла тісто, я вирішила не відповідати йому тим самим. Тісто було занадто рідким тому всі руки були у цій липкій субстанції. Я окунула їх ще раз у тісто, та у наступну секунду розмазала все по обличчц Деві. Мені подобався результат моєї праці і як я зрозуміла, йому так само подобався його результат. У наступну мить в нас прилетів шматок м'яса та помідорами, що нарізала Слава. Майк просто намагався не втручатися в наше дійство. 

Через десь дві години все було приготовлено. Я пішла до кімнати дітей. Одна з дверей була вже відкрита, це двері Ремі. Я зайшла до Злати.

-О, так ви не спите, чому ж не йдете снідати, ми вам молочну кашу приготували, а потім пограємо та підемо гуляти.

-Навіщо гуляти? Все у подвір'ї є.- казала своїм тоненьким голоском Злата. В неї така мила посмішка. Така справжня, дитяча, привітна, ласкава.

Я була шокована, в моєму дитинстві я готова була все віддати, щоб погуляти на вулиці з купою незрозумілих дітей різних років. Ми з дітьми поснідали та розділилися на дві групи: Слава з Деві грає з малятками, а ми з Майком миємо кухню. Почати ми вирішили з підлоги та посуду, я взялася за віник та почала збирати ці купи борошна та шматки м'яса, помідорів, листя салату. Через годину все блищало, ми задоволені, дивилися на результат нашої праці, та готтові були простояти так декілька годин, але вже треба було йти гуляти з дітьми.

-Давайте як раз подивимося місця для кадрів фільму?

-А сценарій вже є?- відповіла на мою пропозицію Слава.

-Може знайдемо місце, що надихне. Але насправді є декілька думок з цього приводу. Як і домовлялися знімаємо про захист природи та треба показати двоє зовсім різних відношень до неї. Але я пропоную зробити незвичне завершення. Або погане, або незрозуміле. Тобто, або ж природа загине та усі спроби селянина її вряувати будуть марними, або ж можна додати в кінці як вона розплющить свої очі, які стануть ярко-зеленими з переливами голубого, так як селянин не зупинить доглядати за нею. А людина з міста випадкова побачить яким може бути життя, якщо дивитися у різні боки та бачити прекрасне, та підтримувати, створювати та доглядати за цим прекрасним.

-Мені більш подобається їдея з незрозумілим кінцем, зараз у всіляких фільмах та серіалах часто так роблять, типу щоб люди чекали продовження та зберігалася інтрига.- підтримав мою думку Майк.

-Агов, друзі!- гукнув нас хтось за огорожею. -Вам тут купа листівок прийшла. Заберіть будь ласка.

Деві пішов до листоноші, та повернувся до нас не з такою вже великою купою листів, лише 7. Два листи були для батьків Слави, напевно щось з роботи, та нам по одному. Взявши коніверт у руки, я відчула, що там лежить не одна бумажка, ніби там напіхано багато чого, бумажок 5-10. Всі були зайняти своїми конвертами, ми домовилися не лізти один до одного, бо вважали це особистим. Я розкрила конверт та не помилилася, окрім самого листа там буле ще 3 бумажки та одна карта чогось.

"Гадаю, це те, що зараз тобі так потрібно. Хотіла би сказати, що одне з головного у фільмах- це світло, не забувай його налаштовувати. А ще красивий фон, іноді треба просто знімати природу або інші гарні речі, на які люди частіше за все задивляються. Треба з самого початку ввести людей у шок, або нерозуміння, головне не перебільшити з цим, якщо цього буде занадто багато- воно відіб'є все бажання дивитися відео до кінця. Напевно, частіше за все, люди розуміють усю важливість природи лише коли відпочивають на чистій, охайній та величній, а потім повертаються до забрудненого, залишеного від чистого повітря місця. У фільмах важлива картинка, але так само важлива й сюжетна лінія. Будь впевненою у тому, що робишь і все вийде кращим чином.

Onliper"

Я достала іншу бумажку, на ній були написані поради щодо встановлення світла, на другій як правильно вибирати ракурс та картинку, а на третій розписано щодо норми шока викликаного початком фільму у людей. Це ніби такий короткий курс по зніманню фільмів та відео. Я дістала найтовшу бумажку, тобто карту. Звичайна карта цієї місцевості, але на ній були помічені декілька місць. Я би зараз пішла подивитися на них, але не хочеться ризикувати дітьми.