Життя в темряві

Ми вже три дні живемо без світла, уроки відмінили, нічого не працює. Крім їдальні, зранку і в обід вони готують, ввечері ми вже самі харчуємось, або тим що є в наших схованках, але там зазвичай шоколадки, печиво та їжа швидкого приготування, або те, що встигли взяти в обід з їдальні. У раціях є малнький ліхтарик, тому іноді ми вже спимо не в одній кімнаті, окремо хлопці, окремо ми. Спілкуємось по раціях, це дуже смішно іноді, особливо перший день, коли ми тільки почали їх використовувати. Ми вирішили, що будемо ходити в їдальню по черзі та брати їжу до кімнати, бо зараз по коридорам зодить багато учнів, а нам не дуже подобається велике скупчення людей. Завтра всі вже їдуть по своїм домам, до батьків. Майк, я, Деві точно залишаємось у школі: у Майка здесь дідусь, мої батьки поїхали, Деві сумно вдома, тому він вирішив залишитися з нами. Зараз ми сидимо в моїй кімнаті й чекаємо Славу, яка пішла в їдальню. 

Почулося хрипіння: "Слухайте, виходить, що зі всіх нас, забирають на свята лише мене? Може поїхали разом? Допоможете як раз за молодшою сестричка приглядіти, батьки зайняті завжди, а вона з нянею, але я проти нянь." Ми всі переглянулися, та було видно, як всі призамислилися. Все одно школа у темряві, нічого не працює, навіть ялинки та гірлянд не буде, що ж це за Новий Рік тоді? Може справді поїхати зі Славою? 

-Я не проти, це все одно веселіше ніж сидіти у темряві усі свята. Чули що вчора директорка сказала? Що вони будуть ремонтувати проводку лише через 3 тижні, я гадаю на 2 тижні можна уїхати. Тим паче, побачимо нове місто, кажуть там багато парків та усіляких розважальних та красивих місць.- запропонувала я.

-Та ми теж не проти.- погодились хлопці. 

-О, а в мене у місті дуже багато старовинних домів, начебто замків. Треба бути теж якось поїхати. Може наступними канікулами?- почав після хвилинної тиші розмову Майк. Я його розумію, в темряві тиша лякаюча. 

-А в мене багато озер, водоспадів та всього іншого, пов'язаного з водою.- підтримав Деві. -може якось влітку до мене заїдимо. 

-Годі, годі, зупиніться, розігналися. Мене скоріше за все будуть забирати та нікуди не відпустять, вони і зараз повинні були забрати, але вирішили що поїздка кудись важливіша. Може я сможе домовитися, але не на все відразу. Тим паче треба ще в Слави спитати.

-Мені здається вона погодиться..- знову почав Майк.

Відразу після цих слів я почула жалісний скрип дверей та відчула прохолодний вітерець на своїй спині.

-З чим це я вже погодилася?- спитала з посмішкою Слава, віддаючи кожному пакет з їжею, прям як у літаках.

Ми розповіли Славі наші ідеї та вона погодилася, як хлопці і казали. За нею повинні були приїхати через 2 дні, як тільки почнуться вихідні, тому ми вирішили завтра нагулятися тут як треба, а через день збиратися. Ой, відчуваю це буде весело. 

Сьогодні ми вирішили бути в одній кімнаті, тому хто где встиг- там і ліг. Тому прокинувшись вранці майже в усіх боліла спина та голова. Але це не завадило нам з самісінького ранку піти до їдальні, взяти всього й побільше та вдягнувшись якомога тепліше пішли на дах. Ми нещодавно знайшли вихід на дах, виявилося що ці двері ніколи не зачиняють, бо нікто про нього не знає, та й ми знайшли випадково. Вчора вдень ми грали в схованки по всьому корпусу та по рації віддавали підсказки та Слава випадково зайшла у комору та вийшла на дах і вже по рації говорила нам куди йти.

Ми просто сиділи, їли та розмовляли про наші дитячі роки, історії були дуже кумедні, втриматися від посмішки було неможливо, особливо коли розповідав Деві, доповнюючи історію якимись коментарями. Він завжди міг розвеселіти, але й підтримати міг, коли треба. Майк був більш серьезний, завжди міг розповісти якісь цікавинки з історії чи науки. А ось Слава вона просто була зацікавлена в тому, що розповідає. А коли вони поєднуються, тобто якісь наукові факти від Майка поєднані з коментарями Деві, це можна слухати нескінченно багато часу. Частіше всього я сміялася, а точніше реготала, бо навіть нічого сказати не змогла. Живіт приємно починав боліти, але я продовжувала сміятися. Я подивилася донизу, як раз на почтові корзини, які були переповнені листами, які не збиралися забирати, так як немає світла- немає праці. 

-Слухайте, а підемо до поштових корзин, може там і наші листи є, зробимо Федіру Івановичу сюрприз, щоб у нього менше роботи після свят було?

-А підемо, нам то легше це зробити, ніж дідусю Федіру.- піднявся Майк. 

Згодом і Деві зі Славою погодилися і ми пішли до подвір'я. Листів насправді було багато. Дві великі поштові корзини були переповнені, деякі листи навіть пом'ялися. Ми з Деві взяли одну корзину, Майк зі Славою іншу та пішли розносити по кімнатах. 

-Слухала жарт про Наталью Ростову та поручика Ржевського на балу?

-Ні.- відповіла я та вже почала сміятися. 

-Почав поручник Ржевський танцювати на балу з Ростовой, танцюють, танцюють і каже Наталья "поручник Ржевський, а ви шкарпетки давно міняли, пахнуть дуже?"- пішов Ржевський, зняв шкарпетки та далі танцюють. "Поручник Ржевський,- знову каже Наталья- А ви точно шкарпетки зняли? А то краще не стало." "Так, я їх зняв, вони зараз в мене в кишень лежать."- по закінченню я вже майже сиділа на снігу від того, що все тіло здригалося від сміху та було тяжко стояти. 

-Може влаштуємо сьогодні прощавальний бал? А костюми нехай будуть з постельної білизни.- з'явилася в мене ідея через 5 хвилин мого сміху.

-У темряві? А музика як? Телефони вже розряжені у всіх.

-Так, в мене є плеєр та гучна колонка, піделючемо до неї, музика на цьому плеєрі нормальна, схожа на старовинну на балах. Мені здається буде круто, ти за?

-Я за, влаштуємо Майку та Славі сюрприз, прикрасимо останній поверх, той що розважальний, і буде добре, там же все є: настільні ігри, книжки та місце для танців. Тим паче все це в темряві, може знайдемо декілька гірлянд на батарійках, якщо ні, то просто розставимо десь ліхтарі.

Я погодившись махнула головою та ми зайшли у корпус щоб почати розностти листи та торби. Торба була одна, тому ми вирішили залишити її на останок. За дві години ми вже впоралися з половиною та вирішили відпочити а також розподілити листи по таким ніби кучкам, по поверхам, щоб не бігати з першого на третій і знову на перший. Я не розумію, чого ми так не зробили з самого початку, так же скоріше. Добре хоч зараз домислилися до цього, але весь наш шлях був підживлений жартами та коментарями Деві та моїми дитячими історіями. Ми знайшли пару листів і для нас. Славі два листи, нам всім по одному. Ще через годину в нас залишилися лише наші листи та торба.