Розділ десятий

Біля входу до парку стояли двоє. Вони дивилися один на одного. З її погляду здавалося, що вона б, якби могла б, то розчавила його ніби непроханого таргана, ввібравшогось в її простір, так оманливо, прикинувшись барвистим метеликом, вкравши десь красиві крильця. З його погляду проглядався сором, ніби в маленького хлопчини, який пробрався в чужий сад та поцупив кілька яблук. І тільки собака крутився на місці, незнаходячи спокою від бажання ввійти до парку. Вона перша мовила до нього:

- Ну що ж пішли. Поясниш мені все. Тільки будь-ласка кажи правду. Брехні вже з мене досить.

- Так звісно – погодився він.

Сергій та Світлана йшли по парку. Кальченко все розповів Приморській. Під кінець його розповіді, вона глянувши на нього зневажливо, запитала:

- То ти тільки хотів потренуватися спілкуватися зі мною, щоб написати тій дівчині? Я по суті для тебе була ніби тренажер, який використовують щоб накачати гарну форму. Скажи я так тебе зрозуміла.

Останні її слова звучали голосно і докірливо, що аж змусили Кальченка опустити зовсім голову. Але Сергій зібрався, підняв очі і мовив:

- Ти права. Спочатку і я так сам гадав. Я гадав поспілкуюся з тобою день, другий і видалю той акаунт. Тільки вже згодом я зрозумів, що то взагалі було помилкою затівати то все. Я не знаю чи вибачиш ти мене колись, але я хочу щоб ти знала, що та переписка, ті повідомлення були найкращими в моєму житті. Так вони були від фальшивого імені, але все, що я писав було від щирого серця. Всі ті смайли, стікери, гіфки та тексти. То все було від душі. Я вже казав, що хотів поспілкуватися так день чи два, але чим далі, тим більше мені подобалося писати тобі, чекати на твою відповідь і знову писати тобі. Вся ця переписка з тобою затягувала ніби вихор у світ тепла, надії та щастя. І я не зміг зупинитися ні через день, ні через два, ні за тиждень.

Він зупинився на секунду, а потім запитав в неї конкретно та ясно, дивлячись в самісінькі її зіниці:

- А що ти відчувала, коли писала мені? Тільки скажи також чесно, без фальші.

Вона мовчала. Відвела на хвилину погляд в бік, а тоді мовила:

- Я також була рада від тієї переписки. Але що тепер?

Сергій вже знав відповідь:

- Давай тепер спілкуватися не онлайн. В реалі, як на мене, краще передати слова, емоції та почуття.

Він ніжно обійняв її та поцілував. Поцілунок був, хоч коротким, але ласкавим. Світлана зробивши вигляд ніби нічого не відбулося, сказала:

- Ну припустимо, що можна спробувати. На потримай собаку.

Всунувши в руку поводок Кальченку, Приморська полізла в сумку, хитро примруживши очі та лукаво посміхаючись, дістала звідти м’ячик й кинула його як подалі. Собака зіскочив з місця та побіг, тягнучи з собою Сергія. Дівчина засміялася та неквапно пішла слідом за ними.

Якщо сподабалося оповідання то поставте ПОДОБАЄТЬСЯ. Буду дуже вдячний!!!