Розділ четвертий

Дні минали непомітно. Карантин не послаблювали. Сергій сидів на дивані і щось уважно дивився по ноутбуку. То була онлайн екскурсія по Лувру. Хоча подивитися було цікаво, але Кальченко нічого не розумів, оскільки мова екскурсії була англійська. Недовго думавши, хлопець вирішує, що потрібно підігнати мову. Благо в інтернеті є багато курсів.

Знайшовши один з таких, Кальченко вирішив почати займатися вже сьогодні, не втрачаючи ні хвилини. Спочатку йому подобалося і все ніби вдавалося.  Але потім він відчув втому і пішов на кухню, щоб перекусити. А поївши синто сала з хлібом, Сергій вирішив, що курс почекає до завтра. Натомість він відкрив фейсбук, щоб поглянути чи не написала  йому Світлана.

Спілкування з нею тривало вже цілий тиждень. Вже б логічно було припинити писанину та видалити акаунт, але які то цікаві розмови були. Як приємно отримувати повідомлення від неї, хоча Сергій розумів, що адресовані вони були не йому. Як цікаво писати їй комплімент і чекати на слова вдячності. Звісно в інтернеті емоції можна передати тільки смайлами та стікерами, але вони, як ніяк, все ж піднімали настрій і трішки зігрівали його душу.

Відкривши месенджер, Кальченко побачив, що нових повідомлень не було. Його це чомусь збентежило. «Чи не захворіла вона ???»: думав він. Та його роздуми перервала мелодія, яка залунала з його смартфону. То телефонував його друг Максим.

- Алло. Привіт – відповів Сергій.

- Привіт – сказав Максим і одразу перейшов до конкретики – Я тут знайшов одну класну онлайн гру. Там потрібно розбудувати імперію. Класна штука. Я тобі лінк скинув. Переходь пограємо. А то скучно на карантині.

- Добре. Зараз – погоджується Сергій.

Не минуло і десять хвилин, як два друга будували імперію в віртуальному світі.

Минав час. Гра так захопила Кальченка, що здавалося ніхто його не зможе відволікти, але в один прекрасний момент в нього пікнув смартфон. Сергій поглянув на нього і забув про все, навіть і про гру. То було повідомлення від Приморської.

Переписка пішла повним ходом. Вони, як і завжди, спілкувалися, не про що. Та раптово Світлана написала:

«Я б хотіла дещо в тебе запитати. Не знаю як написати. Зателефонуй мені. Мій номер 380….»

Сергій було ледве не набрав номер. Та вчасно зрозумів, що так видасть хто він насправді. Звісно можна було зізнатися в тому, але він чомусь не наважувався. «А раптом вона буде сміятися. І заодно вся група. І навіщо я тільки ще все придумав. Ні потрібно щось вигадати» - розмірковував він. І вже за хвилину він мчав за новою сімкою. На щастя вони продавалися в сусідньому продуктовому магазині.