3

3

- Стій! А навіщо мені йти туди? - запитав Ілля, коли він спустився з Альбертиною з високого пагорба, на якому стояла ця самотня кімната, в якій вони щойно побували. - Я хотів зустрітися з тобою: я зустрівся. Навіщо мні все інше. Давай повернемося до тих ноутбуків та знайдемо шлях переміститися у мій світ. Щоб я і ти потрапили у мій реальний світ.

- Що? - здивувалася Альбертина.

- Я хочу, щоб ти була зі мною. Поживеш зі мною в нашому будинку. Думаю, батьки не будут проти, якщо я попрошу їх. Скажу їм, що ти моя наречена. Я одразу ж на тобі одружуся. Ти підеш вчитися, а потім знайдеш роботу. А якщо в тебе не вийде, нічого... Я буду працювати та забезпечувати нас обох. А ти займешся родинним вогнищем. Народиш мені діточок, будеш ними займатися. У тебе знайдеться, чим зайнятися, поки я буду годувальником сім'ї.

- Ти все розписав. Але ж я теж нереальна, як і весь цей світ. - пояснила дівчина.

- Я ж тебе торкаюся: отже, реальна. - хлопець різко потягнув за руку Альбертини, якої тримався весь цей час, поки вони долали перешкоди, та потягнув дівчину до себе так, що вона зробила випадково оберт, ніби зараз в танці, - і опинилася в обіймах Іллі. - Попалася...

Ілля притиснув Альбертину до себе та ніжно поцілував.

Дівчина не чинила опір, а лише насолоджувалася процесом.

Довгий поцілунок...

- Це теж реальне. - прокоментував Ілля. - Реальні приємні відчуття. Не вірю, що ти нереальна. Я зараз це продемонстрував нам обом.

- А ти впевнений, що ти зараз реальний? - Альбертина уважно подивилася на хлопця. - В цьому світі ти реальний? Може це твоя підсвідомість відповідає за всі твої відчуття?

- Мені вже це неважливо. Головне, що ти для мене реальна.

- Ну, добре. Ми майже дійшли до міста. - повідомила Альбертина.

- Це місто величезних кам'яних хмарочосів з кількох секцій та закам'янілих людей? - запитав Ілля.

- Можна й так сказати. Тому тебе покликали через мене твої дядько Зенон та тітка Ія. Вони на тебе чекають, щоб ти дописав код.

- Де вони? - поцікавився хлопець.

- На верхньому поверсі найвищого кам'яного хмарачоса. Он того. - дівчина показала рукою.

- Далеко йти. - оцінив простір Ілля.

Через дві години мандрів через нерухомих людей та кам'яні хмарочоси Альбертина та Ілля нарешті наблизилися до того самого найвищого хмарочоса, де, як стверджувала Альбертина, знаходилися дядько та тітка Іллі.

Долаючи пішки сто поверхів хлопець та дівчина нарешті піднялися на самий верхній поверх.

- Дядько Зенон... тітко Ія... - розчаровано промовив Ілля, побачивши своїх рідних нерухомими.

Тітка застигла в сидячому положенні біля комп'ютера, а дядько - стоячи біля вікна, активно щось жестикулюючи.

Ілля подивився на екран ноутбука, який, до речі, був в активному стані.

На столі поруч лежала записка з проханням: "Ілле, зроби цей світ рухомим, щоб ми всі могли повернутися додому".

Хлопець почав щось набирати, а потім:

- Ти хочеш зі мною у мій світ? - запитав він у Альбертини.

- Я - штучна. Я - частина програми. Я не можу потрапити в твій світ. - пояснила дівчина.

- Ти хочеш чи ні бути зі мною у моєму світові? Так чи ні? Просто скажи мені своє побажання. Відкинь усю логіку, просто скажи мені, чого ти хочеш насправді, де ти хочеш бути і з ким? - наполягав Ілля.

- Я... Я частина цього світу, невже у мене повинні питати мою думку?

- Лише своє істинне побажання... Що тобі потрібно?

- Так. Я хочу покинути цей світ і спробувати інший. Я хочу бути з тобою, бо ніхто до цього в мене не питав, що мені потрібно, чого я хочу... Так, я хочу бути з тобою, бо ти мене кохаєш, а я навіть не знала, що воно таке. Але я почала відчувати кохання, коли ти мене поцілував. І мені дуже сподобалось. Я хочу продовження.

Ілля  донабирав ще коду та натиснув на Enter.

Весь цей світ почав оживати. Навіть відчувся протяг з відкритого вікна, через що довге розпущене жовте волосся Альбертини почало гратися з вітром.

Ддько Зенон та тітка Ія почали рухатися, а через мить усі четверо вже почали проявлятися в картині в великій кімнаті, де на намальовану зруйновану стіну здивовано дивився батько Іллі.

Всі четверо мандрівників відділилися від картини, опинившись в цій реальній кімнаті.

- Тато, - звернувся Ілля до батька, - це Альбертина - моя дружина... майбутня. Але в неї не має документів в нашому світі.

- Нічого... - якось розгублено проговорив тато. - Ми якось вирішемо це питання... Якщо є кохання, то завжди можна знайти вихід.