2

2

Ілля чекав, коли ж тато нарешті піде до магазину, сидячи в своїй кімнаті та прислухаючись до кожного звуку.

Тато пішов... Бо легесенько гримнули вхідні двері.

А потім хлопок дверцят електромобіля і тихесенький майже невловимий звук руху по дорозі самого електромобіля.

А мама? Мамо давно вже в іншій країні на своїй конференції по збереженню природи намагається весь світ переконати меньше шкодити самим собі...

Ілля, ніби якийсь хлопчисько, побіг до зали (чи то вітальня), щоб побачити її - цю дівчину, яка вже не дає йому спокою, бо, начебто, Ілля вперше закохався, але закохався в намальований нереальний образ найгарнішої дівчини на світі. Бо не може звичайна дівчина бути настільки вродливою.

Ось він стоїть в просторовій кімнаті напроти цієї величезної картини.

Іллю щось примушує натиснути на ці клавіші на клавіатурі на високо розташованому у повітрі ноутбуку, щось кличе почати цю гру.
Хлопець торкається картини, де зображені ці кнопки, та несподівано затягується у світ картини.
Ілля опиняється поруч з Альбертиною - дівчиною з цієї картини.
Але.
Картини вже не існує. Все не існує світу, в якому щойно був Ілля.
Він сидить з протилежної сторони столу за другим ноутбуком та грає online.

- Ілле, що там в тебе? Я бачу, ти перемагаєш. - звернулася дівчина до хлопця.

- Альбертино... - нерішуче промовив Ілля, намагаючись перевірити, чи дійсно дівчину так звуть.

- Так?

Ага... Це їх ім'я, інакше вона би відреагувала би по-іншому...

- Я трохи відволікся... В чому сенс цієї гри? - запитав Ілля.

- По суті ні в чому. Так. Просто заманити тебе у цей світ... Я зараз натисну на Enter - і ми попадемо до нього. Приготуйте до ще одного переміщення у невідомому нереальному просторі. Але найближчим часом він буде для тебе реальним. - Альбертина вже збиралася натиснути своїм пальцем цю клавішу.

- А навіщо воно мені? - здивувався хлопець.

-Твої дядько Зенон та тітка Ія попросили мене це зробити для тебе. Коли зустрінеш їх, сам запитаєш у них, навіщо це тобі. Ти ж знаєш, що вони найкращі програмісти. Я чомусь весь час думаю, що той світ, в який ми зараз потрапимо, та й саму мене створили вони. Що саме вони - ці творці мого світу та й самої мене. Я можу помилятися, але це відчуття, що вони мої творці, ніколи мене не покидає.

- Дивно... Ти знаєш про них. Ти знаєш, хто вони. Але де мої дядько та тітка?

- В своєму світі, в який ми зараз попадемо. Я натискаю. - попередила Альбертина. - Готовий?

- Так.

Дівчина натиснула на Enter.

Вони вже не затягувалися в екрани ноутбуків, за якими сиділи.

Лише звалилася стіна позаду дівчини.

Іллю засліпило яскравим світлом.

Він побачив дивний світ з величезними кам'яними хмарочосами, ніби створеними з кількох секцій.

Переступивши через шматки колишньої стіни, Альбертина стала ближчою до цього дивного світу.

Ілля послідував за дівчиною, переступаючи ці часткові блоки зруйнованої стіни.

Перед ним відкрився величезний простір дивного світу.

- Пішли. - запропонувала Альбертина.

Вона взяла Іллю за руку та повела його у невідомий світ.

- А можна я тебе спочатку поцілую? - попросив Ілля.

Альбертина здивовано подивилася на нього.

- Може у мене не буде більше нагоди... - виправдався Ілля. - Цей світ для мене чужий. Може більше я з тобою не побачуся, але... Дуже хочеться тебе поцілувати. Як... Дівчину... Яку кохаю... Це перше та єдине кохання в моєму житті...

- Ми щойно з тобою познайомилися. Це неправильно.

- Це - кохання з першого погляду.

Альбертина промовчала, не дозволивши себе поцілувати, але й руки Іллі вона не відпустила. 

- Я проведу тебе у цей світ. - лише попередила вона.

Альбертина пішла, тримаючи Іллю за руку, ніби керуючи його рухами.

Ілля слухняно слідував з нею.