1

1

- Сину, дивись, що тобі подарували на день народження твої тітка та дядько, які давно вирушили у якусь подорож і про яких не було чутно жодної звістки. Із запізненням, але все-таки вони тебе привітали. Online посилка. Давай разом подивимось, що там, яка там картина. Доставники, як вони себе назвали, з якоїсь нової пошти online, сказали, що там картина. Вони її залиши в залі. Картина дуже величезна. На цілу стіну. Пішли, подивимось разом, що там на ній зображено. - покликав хлопця високий гарний чоловік з каштановим з сивиною волоссям та величезними окулярами.

- Так, тато, зараз. - зіскочив зі стула хлопець років вісімнадцяти, який щойно грав в онлайн ігри, та побіг до зали, щоб подивитися на свій подарунок.

В залі на підлозі стояла величезна картина, яка займала собою усю стіну, на яку вона і спиралася.

- Нам прийшлось перемістити диван, щоб десь розташувати це. - прокоментував тато.

Хлопець почав швидко зривати з картини пакувальну бумагу, в яку вона була загорнута.

- Ілле, не так швидко, обережно. - попросив тато.

Нарешті вся бумага зірвана, вона валялася шматками на підлозі.

На картині були зображені з'єднані через провід два ноутбука, один відкритий ноутбук стояв на столі, за яким сиділа гарна дівчина років вісімнадцяти з жовтим волоссям, а інший відкритий ноутбук завис у повітрі, екраном до глядача, ніби запрошуючи почати грати разом з дівчиною. На екрані ноутбука, повернутого до нас, був дивний світ з величезними кам'яними хмарочосами, ніби створеними з кількох секцій.
- Яка гарна картина. Який цікавий світ на екрані. Я би так би й пограв би у цю гру. - вирвалося з вуст Іллі дивне побажання.

- Це картина, сину, але ти можеш створити подібний світ у себе на комп'ютері та грати у ньому. Ти ж вмієш. Ти вже багато подібних світів створив та зробив їх більш різноманітними.

- Ні, я хочу саме в цьому світі та з цією дівчиною. - пояснив хлопець, дивлячись на намальовану гарну дівчину.

- Це не можливо. - пояснив тато. - Це лише картина. Смоделюй її образ та грай з нею. Чи від її особи. Ти вже змоделював свого першого персонажа. Зможеш і цю гарну дівчину створити на своєму комп'ютері.

- Ні. Я хочу з правжньою нею. Живою. Реалістичною. А ще хочу знати, як її звуть.

- Щось мені підсказує, що її ім'я Альбертина. Я ніби чую, як вона мені називає своє ім'я. - сказав тато.

- Я теж його почув. Дивно. Але я від неї теж почув "Альбертина". - погодився Ілля.

- Сину, ми з тобою, мабуть, багато граємо в онлайн ігри. Треба зменшувати навантаження на свій мозок, а то щось дивне починаємо чути. При тому разом та одночасно. Ніби намальована дівчина з картини називає нам своє ім'я. Треба зробити перерву. Зайнятися більш живим чимось. Наприклад, сходити до магазину. Не у віртуальному магазині зробити замовлення та оплатити з доставкою, а самим сходити в реальний фізичний магазин, що, до речі, через дорогу від нашого будинку. Хоча там вибір маленький. Сину, я в місто. В нормальний магазин, який супермаркетом називається. Ти зі мною?

- Ні, тату, мені треба багато зробити на... комп'ютері...