21. Перші шпальти

МАКАР

Я півдня думав, що написати Ладі. Як зробити так, щоб наш розвірт відбувся найменш травматично для неї. Вона ж точно буде в шоці. Ну але з іншого боку… Якщо я прийду на зустріч, коли вона буде очікувати Макса… Це може не дуже добре закінчитись. Чомусь я був впевнений, що вона не так все зрозуміє.

Можливо, мені варто було домовитись з нею про зустріч саме як Макар і вже на тій зустрічі сказати правду. Тільки де це зробити? В офісі не підходить, додому вона до мене не поїде так просто… 

Крутив в руках телефон, аж раптом на нього прийшло повідомлення. І воно було від Лади. На телефон Макара, не Макса.

Я з хвилюванням відкрив його і прочитав:

"Привіт, це Лада, нам треба зустрітися, це дуже важливо. Стосовно твоєї роботи.”

Я навіть не очікував подібного везіння. Лада сама дала мені прекрасну можливість відкрити всі карти. Я, авжеж, хвилювався щодо її реакції, але вже менше, ніж раніше. Вона нормально спілкувалась зі мною, як Макаром, не ненавиділа мене, чи щось таке. Значить, все буде добре.

"Привіт. Без проблем. Зустрітись так зустрітись".

Я не знав що саме "стосовно моєї роботи" її хвилює, але подумав, що їй буде не до того, коли я прийду і скажу їй, що я Макс і що кохаю її.

“Чудово, тоді можна зустрітися сьогодні ввечері. Чи завтра, ну, коротше, коли в тебе буде час.”

"Давай сьогодні", — серце забилось швидше. Я вже уявив, що буде, коли вона дізнається… Я поцілую її, нарешті. А може, вона все ж відштовхне мене? Навіть якщо так, я не відпущу… Доведу їй, що кохаю, що наша зустріч доленосна. Я дійсно відчував, що так воно і було. — "Не проти, якщо це буде мій будинок? Не хочу, щоб нас десь зняли на камери. Обіцяю бути дуже чемним".

Ну, обіцяв для галочки. Чемним я бути не збирався. 

“Добре, я не проти, — вона поставила смайлик. — Сказав би мені хтось кілька тижнів тому, коли я чергувала біля твоїх воріт, що настане день, коли ти сам мене запросиш до себе додому і погодишся поговорити про твою роботу. Я б не повірила, чесно.”

"Я довіряю тобі. Ти тоді нікому нічого не сказала. Тож вірю, що і зараз ти не нашкодиш мені."

Особливо, коли дізнаєшся, що я Макс. 

“Авжеж, не нашкоджу, можеш не переживати. Добре, тоді на котру мені приїхати?”

"Я маю бути в офісі до сьомої, на восьму можемо пересіктись там", — я писав ніби дуже спокійні рівні фрази, але серце билось, як скажене. Що вона зробить, коли дізнається? Чи відповість на мої почуття? Чи не злякається через те, що саме я — її Макс?

“О’кей, тоді чекай у гост  — написала вона. — До восьмої!”

"До восьмої", — написав я.

"Кохаю тебе", — знову не відправив. 

Але це ненадовго. Вже сьогодні я скажу це вголос і більше ніхто нас не розлучить.

Саме з такими думками я пропрацював день. А коли вже треба було виходити і я хотів написати Ладі, що вже виїжджаю додому, до кабінету раптом увірвались копи в масках:

— Руки вгору, обличчям до стіни! Вас буде затримано!....

ЛАДА

Відклавши телефон я зраділа, що він погодився і все пройшло так легко. Заплющила очі і згадала вчорашню зустріч з батьками. Карина наскаржилася їм, що я невдячна, вона, мовляв, знайшла мені роботу, а я погано виконувала свої обов’язки, а потім взагалі звільнилася. 

 — Але зараз у мене є інша робота, — заперечила я. — І тут мені набагато більше подобається і я маю кращі перспективи! 

— Та які там перспективи, — Карина махнула рукою. — Хіба що шеф на тебе клюне, чи щось таке.

— Дівчата, не сваріться! — примирливо сказала мама. — Ладочко, Кариша просто переживає за тебе, хотіла, щоб ти була під її крилом…

На щастя, ця неприємна розмова залишилася позаду. Я виринула з роздумів, коли до мого кабінету зазирнула одна із співробітниць і сказала, що шеф сказав мені зайти до нього. 

Я взяла телефон і попрямувала до кабінету Макса. 

 — Я вже домовилася про зустріч з Макаром, — сказала, щойно переступивши поріг.  — Думаю, вдасться дізнатися щось цікаве.

— Ну від нього самого ти навряд щось дізнаєшся. Хоча, може, він буде зачарований твоєю красою… Чорт, я трохи ревную.

 — У мене є хлопець, — сказала я, дивлячись йому в очі і усміхаючись. — Так що неважливо, чи буде Макар зачарований…

— Хлопець? — він ледь помітно облизав губи і торкнувся долонями моєї талії. — Так, твій хлопець радий, що тебе не цікавлять інші… — на цих словах він подався вперед і торкнувся губами моїх губ. — Може, поїдемо кудись ввечері? 

 — Ой, у мене якраз на сьогодні призначена ця зустріч, — сказала я з досадою. — Може, завтра? 

— Добре, давай завтра, — він кивнув. — Буду дуже чекати. А спочатку тоді побачся з інформатором. До Макара. Я зараз дам тобі його контакти… 

***

Ми домовилися зустрітись з колишнім співробітником Макара у кафе. Я не очікувала нічого особливого від цієї розмови, подумала, що він буде невдоволений звільненням і почне скаржитися на різні дрібниці. Але в журналістській роботі дрібниць не буває, раптом дізнаюся щось цікаве? А говорити про це шефу чи ні — то вже спитаю увечері в самого Макара…

Коли я зайшла в кафе, то побачила за столиком біля вікна чоловіка середнього віку з якимось неспокійним виразом на обличчі. Він явно нервував. Я підійшла до нього і привіталася:

 — Добрий день, мене звуть Лада. Ми домовлялися про розмову…

— Так, добрий день, — він знову озирнувся. — Я працював на вашу ціль… У мене є дещо, це небезпечно зберігати вдома. Тож я приніс флешку. Вона в єдиному екземплярі. Якщо коротко, то Макар займається незаконними оборудками з бурштином. Відправляє контрабандою за кордон в таких масштабах, що нікому й не снилися…

 — Справді? — я здивувалася. — Ви нічого не плутаєте? 

—  А ви думаєте як він так швидко розбагатів? — відповів він питанням на питання. — Сумлінною працею за всіма законами? 

 — Добре, я подивлюся вашу флешку, — чомусь я відчула неприязнь до цього чоловіка. Передала йому гроші, отримані від Макса, бо він просив винагороду за інформацію, отримала флешку і швидко розпрощалася.