20. невиправдані очікування

МАКАР

Мені було приємно, що вона цінувала те, що я роблю. Але напружував той факт, що якийсь придурок робив подібне. 

Тому хлопці знову стали більш уважно слідкувати за нею. 

Відволікли по роботі, тож я не встиг відповісти на повідомлення, а коли вже мій юрист знову пішов, подивився на листування. Вже хотів відповісти, але в цю мить подзвонили мої безпековики, які були прикріплені до Лади. Я одразу взяв слухавку, серце забилось частіше. 

— Так, що там? 

— Її намагався викрасти той тип, який робив відео, — почулося у слухавці. — Але прийшов на допомогу її бос, так що все добре, нам не довелося втручатись. 

— Бос? — я насупився.

 — Так, і потім вони цілувалися…

— Що? 

Такого я точно не очікував. Значить, цілувалися?... Він їй настільки подобається?... Що ще вони робили? 

— Цілувалися, — повторив він. 

— А потім? Де вони зараз?

— Сіли в машину і поїхали, ми прямуємо за ними, — пояснив охоронець. — Відстежимо, куди вони їдуть, а потім що нам робити? 

— Так, стежте, потім відзвітуйте, коли вони зупиняться, — сказав не своїм голосом. 

Коли я відбив виклик, то одразу написав Ладі.

Серце так билося, що я буквально чув цей стукіт в скронях. 

"Як твої справи? Що робиш?"

Так, це було малодушно. Але я хотів викликати в ній чи то якесь сумління, чи що ще щось стосовно себе, як Макса, коли вона цілується з іншим…

Але я все ж не відправив це повідомлення. Вона може подумати, що я саме стежу за нею, за її приватним життям, як сталкер. Я не хотів подібного. 

Провів десь пʼятнадцять хвилин, як на голках, поки мої не відзвітувалися, що Лада вийшла біля свого будинку. І ніби вони більше не цілувалися… 

Треба написати їй, як Макс. Перевірити її… Прямо зараз, коли приїду додому.

Власне, я саме так я і зробив, коли приїхав додому буквально хвилин за двадцять після цього.

"Можеш говорити голосом?" 

Не знав, чи це була дуже хороша ідея в моєму стані ревнощів, але все одно дуже хотів поговорити з нею. 

Паралельно побачив, що мені написала Саша. 

“Привіт, як ти? Хочу ще раз подякувати за допомогу. Замок я вже поміняла, але якщо надумаєш зайти в гості — буду рада!”

"Привіт. Все добре, щодо гостей — я ж казав, у мене є дівчина. Тож Сашо, тобі не варто щось собі надумувати щодо нас. Все це в минулому. Хай там і залишиться." 

Саша щось писала, але довго не відправляла. Лада ж прислала повідомлення:

"Так, можу, — написала вона. — Я тільки що прийшла додому, давай перевдягнуся і поставлю чайник, і тоді ми можемо поговорити”.

Я почекав деякий час, і вона написала, що готова говорити. Я одразу набрав її. 

— Привіт, — не знаю, чи видавав мене мій голос. Але зараз серце билося дуже часто. Я боявся, що втрачаю її. 

— Привіт, рада тебе чути, — сказала вона. 

— Я теж радий тебе чути… Давно не говорили по телефону, — намагався говорити рівно і спокійно. Але знову і знову згадував про той поцілунок. Чи можна запитати її про це? Прямо точно ні… Але чи скаже вона? — Що в тебе новенького? 

—  Був трохи напружений день, — відповіла вона. — Але зараз почуваюся добре.

"Той гад допоміг розслабитись…" — я трохи стис слухавку в руці. 

— У тебе ж айфон? — я знав, що айфон, і з тих, що вже можна під воду. Це було питання для галочки. — Не хочеш в душ? Не відбиваючи виклик. 

— Хочу, — сказала вона. — Я думала про тебе…

"Коли цілувалась з ним, теж думала?..." — знову недоречні запитання крутились на язику.

— Я теж. Я зараз завжди думаю про тебе, — я почав роздягатись на ходу. І вже скоро опинився у вбиральні. 

— У тебе якийсь сумний голос, — сказала Лада. — Втомився за день? Чи були якісь неприємності?

"Ти цілувалась з босом і я ледь тримаюсь, щоб не видати, як я ревную"...

— Трапилось дещо неприємне, це правда, — я став під душ і увімкнув воду. — Я вже в душі, Ладо… Твій голос діє безвідмовно. Навіть коли ти не кажеш чогось такого… 

 — Все скоро мине, — тихо сказала вона. — Всі неприємності… Не думай про них…

ЛАДА

Я очікувала, що він скаже щось про сьогоднішній випадок і наш поцілунок. Може, він хотів, щоб я сама заговорила першою, подякувала за порятунок? Але щось ніби мене зупиняло. Я вже вийшла з душу і лежала на ліжку, але ми продовжували розмовляти, тихо, немов нас міг хтось підслухати. 

— Я дуже рада, що зустріла тебе, — сказала я, уявляючи як завтра прийду на роботу і побачу його. 

— Я теж, — він на якусь мить замовк, а потім сказав: — Я кохаю тебе. 

Я відчула, що на мої очі навертаються сльози. Це були сльози щастя. Ніколи не думала, що зможу відчути таке всепоглинаюче, безмежне щастя, як зараз, цієї миті.