19. Макс рятує?

Поспілкувавшись з Макаром, я довго думала про нього і про Макса. Як дивно влаштоване наше життя. А раптом тоді на нього не здійснили б замаху, і ми дійсно поїхали в готель? Чи залишилася б я з Максом? Зараз, звісно, я ні за що не проміняла б його ні на кого. Я дуже його кохаю. Але дивно було думати,  що обставини могли б скластися якось інакше, і ми б могли не зустрітися взагалі. Або зустрілися б і знову розійшлися в різні боки, обмінявшись кількома повідомленнями… Тільки зараз я зрозуміла, наскільки він для мене важливий…

Раптом телефон тихо дзеленькнув, сповіщаючи про нове повідомлення, там було посилання. І прислала мені його мама, яка взагалі ніколи нічого мені не присилала. 

Я відкрила його, не очікуючи нічого  незвичайного, може вона піддалася на загальну тенденцію жінок її віку надсилати своїм дітям листівки та бажати доброї ночі. Але коли тицьнула на те посилання, побачила не квіточки чи котиків, а якийсь дивний ролик. Вулиця, припарковані автомобілі, тут і там перехожі, які стоять і витріщаються на зовсім голу жінку, яка йде по вулиці з таким спокійним виглядом, ніби вона повністю вдягнена. Я здивувалася, бо це відео точно було з якоїсь “інформаційної помийки”, не знала, що мама таким цікавиться. І раптом камера взяла ту жінку крупніше, і я… впізнала в ній себе!

У мене було таке відчуття, немов мій дах повільно починає з’їжджати. Я ніколи не ходила по вулицях роздягненою, на спір чи ще для чогось, і ніколи не була наскільки п’яна, щоб зробити це в несвідомому стані. І наркотиків ніколи не вживала… Я втупилася у відео і раптом побачила на нозі в жінки татуювання. Відразу зрозуміла, що це фейк, бо в мене нічого подібного не було. Але мама мабуть не дуже добре бачить, тож на татуювання увагу не звернула. 

Я відразу написала їй:

“Мамо, де ти це взяла? Це не я, якісь хулігани причепили мою голову до чужого відео!”

“Я побачила це в найбільшому каналі новин, — відповіла вона. — Там мільйони підписників! Мені уже кілька знайомих дзвонили, запитували, чи я бачила, чим моя донька в Києві займається? Що я мала відповідати?”

“Блін, мамо, напиши їм, що це підробка, — я прямо розізлилася від того, наскільки вона залежна від чужої думки. — Ти що, дійсно повірила, що це я?”

Зайшла в той канал і побачила безліч лайків і пересилань. Перша думка була — що подумають про мене на роботі? Я ж тільки що туди прийшла… Раптом бос вижене мене? 

Я вирішила написати Макару, може він міг підказати, що робити. Це ж треба, ми обоє практично одночасно стали жертвами інтернету. 

Але він, видно, теж уже побачив це відео, бо, зайшовши у чат з ним, я побачила, що Макар щось пише. 

"Привіт. Бачив ту всю фігню в інеті. Вже дав команду, щоб те підчистили. Ти хоч не сильно засмутилась?" 

“Я в шоці, чесно кажучи… Хто міг таке зробити?” — я подумала про колишнього , а також про боса з попередньої роботи, якого побили охоронці Макара. Так, вибір моїх ворогів був широкий. А ще ображена на мене Кара. Хоча навряд чи сесьтра на таке б пішла, тож скоріше за все це хтось із тих двох…

"Ти останнім часом нікого не ображала? Може, якийсь хлопець, фанат, не знаю. Ну, окрім твого боса колишнього, бо він під наглядом." 

“Так, я якийсь час тому розійшлася з хлопцем і не дуже мирно, — зізналась я. — Думаю, то він і зробив це, він працює з комп’ютерними програмами. Але це якась дурня…”

"Дай його імʼя, прізвище і телефон. Мої люди спершу перевірять мобілку, всі його листування". 

“Добре, зараз я скину його номер”, — я зайшла в контакти і скинула номер з ім’ям і прізвищем Антона Макару. 
***

Незважаючи на те, що я сильно переживала через те відео, наступного ранку потрібно було йти на роботу. Не скажеш же шефу: “Я сьогодні візьму відгул через терки з колишнім. Він відповість, що робота і особисте життя не повинні змішуватися і, звичайно ж, буде правий. 

Тому я замаскувала косметикою сліди недосипу і пішла до офісу. Там стало легше — робочих завдань було багато, всі термінові, тож часу думати про виходки Антона майже не було. 

Під кінець дня я зайшла в соцмережі і побачила, що ті відео скрізь видалені. Певно, Макар розібрався з Антоном. Практично зовсім заспокоївшись, я вирішила подякувати йому і написала повідомлення:

“Дякую за допомогу, ти мене дуже виручив!”

Він не відповів, мабуть, був зайнятий. Але я побачила непрочитане повідомлення від Карини:

“Батьки приїдуть до Києва в кінці тижня. Ми ж не будемо розповідати їм про всі нюанси між нами? Приїдеш на вечерю до мене, зробимо вигляд, що все, як завжди. Що ти і далі живеш зі мною. Приїдуть в суботу. Заночуєш в квартирі. І візьми щось з одягу, щоб вони нічого не запідозрили." 

Я зітхнула. Не дуже хотілося проводити вечір у компанії батьків з їхніми нотаціями та розпитуваннями хвальковитої сестри, але нічого не поробиш… Якщо відмовлюся, то можуть і до мене з візитом нагрянути…

“Добре, приїду”, — написала коротко і сховала телефон у сумку. 

А потім вийшла зі своєї приймальні і пішла до виходу з офісу. Настрій був хорошим, тим більше що шеф мене хвалив. Коли керівник нормальний, то й працювати легше…

Раптом я почула, як мене хтось гукає на ім’я. Озирнулася і побачила Антона власною персоною. Йому вистачило нахабства заявитися прямо до мене на роботу! 

— Як ти посміла натравити на мене свого коханця?! — вигукнув він, несподівано підходячи дуже близько і хапаючи мене за запʼясток.