17. Пробач, у мене є дівчина

ЛАДА

Я була в такому піднесеному настрої, коли Максим Віталійович (який попросив називати його просто Максом) сказав, що мене беруть на роботу. Не могла повірити в свою удачу. А ввечері, коли, як зазвичай, листувалася зі “своїм” Максом, була ще більш обрадувана. Безперечно, відчула ревнощі до його колишньої, але коли він сказав, що стосунки між ними неможливі, на душі стало тепло… Я зрозуміла, що у нас все серйозно. Хотіла прямо запитати, чи це він мій шеф, але не запитала. Захотілося ще трохи пограти у цю гру, наче я не здогадуюся, хто він такий, і весь час  є вірогідність що він проговориться, зробить чи скаже щось таке, що я можу зловити його “на гарячому”. У цьому був якийсь азарт і інтрига…

Наступного ранку я прийшла до офісу навіть раніше початку робочого дня. Хотілося все роздивитися, освоїтись ло того, як  з’являться інші співробітники. І раптом двері кабінету шефа відчинилися, й ми опинились обличчям до обличчя. 

— Доброго ранку, — привіталась я, знову охоплена тим самим хвилюванням, що й напередодні. 

— Привіт, — він усміхнувся, дивлячись мені прямо в очі. — Ти, я бачу, дуже старанна… Рано прийшла. Я радий. Ну в сенсі, що я тут вже не один, — він облизнув губи, але все ж трохи відсторонився. — Будеш каву? 

— Так, дякую, я можу зробити, — швидко сказала я, озираючись навколо. — Ти яку любиш? 

— Без нічого, міцну, — відповів Макс. І я згадала, що він казав мені про ці свої вподобання в чаті колись. 

 — Зараз, — я підійшла до кавоварки, вона була такою ж, як у моєму колишньому офісі, тож розібратися з нею було нескладно. Зовсім скоро кава була готова. Я простягнула йому чашку і сказала: — Гаряча і міцна. 

Це прозвучало якось двозначно, але слово не горобець…

— Так, це точно, — він взяв чашку і відпив каву, не відводячи від мене погляду: — Дуже гаряча. Як я люблю.

— Я знаю, — сказала я і глянула на нього, очікуючи, що він зараз скаже , що теж багато про мене знає.  Ну ми реально ж були досить відвертими в інтернеті. 

Він вже розтулив губи, щоб сказати щось ще, і моє серце прискорило ритм, але в цю мить до приймальні якраз зайшла його секретарка…

***

Далі нам вже не вдавалося побути наодинці, але все одно я була задоволена. Нарешті я потрапила в нормальний, не токсичний колектив, і мені доручили одразу  досить важливий проект. 

Вже виходила з офісу, щоб їхати додому, коли в сумочці задзеленьчав мобільний. Діставши його, побачила, що телефонує  Настя. 

 — Щось ми давно нікуди не ходили, — затараторила вона, почувши мій голос. — Давай зараз посидимо в кафе, Таня теж тут! 

 — Добре, — погодилась я. — Зараз буду, тільки скажіть, куди їхати…

Вона назвала наш улюблений заклад, де ми часто “зависали” у студентські роки. Він знаходився недалеко від мого нового офісу, тож я швидко була на місці. Побачила, що дівчата вже там, п’ють коктейлі і щось жваво обговорюють. 

Підійшла і сіла поруч. 

— Кому це ви “миєте кісточки”? — поцікавилася жартома. — Часом не мені? 

— Ну ми не миємо! Просто цікаво, хто ж той твій загадковий чоловік, через якого ти з нами майже не тусиш тепер! — усміхнулась Таня. 

— Макс? — я усміхнулася. — Та я сама ще не знаю, хто він. Але у мене є певні підозри…

— Ти все ще спілкуєшся по інтернету? — здивувалась Настя. — Я думала, що ти кинула це одразу, як строк закінчився!

— Так, ми досить тісно спілкуємося, — сказала я. — Але якось досі не зустрічалися в реалі. Хоча мені дуже хотілося б побачити його.

— А він що, навіть не пропонував зустрітись? Зазвичай чоловіки з того додатку пропонують це в перший же день знайомства! — тепер вже була черга Тані дивуватися.

 — В перший день пропонував, але я не погодилася, — зізналась я.  — Але якщо запропонує зараз, то, мабуть, погоджусь!

“Щоб пересвідчитися, що Макс з інтернету і є моїм новим шефом”, — закінчила цю думку вже про себе…

МАКАР

Саша, як завжди, влипала в халепи. От і зараз, коли я приїхав до неї майже серед ночі, вона стояла з покупками з маркету прямо перед дверима, в яких стирчав ключ.

Це була наша квартира. Та, в якій ми тоді жили. 

— Не можу відчинити, замок заклинило, — розгублено промовила вона.  — І викликати ремонтника вже пізно, скажуть дзвонити зранку… От я й нічого кращого не придумала, ніж набрати тебе…

Вона майже зовсім не змінилася. Така сама усмішка, те саме волосся, вираз обличчя. Ямочки на щоках… 

Але зараз я нічого не відчував. Міг думати тільки про Ладу. 

Я вставив ключ і почав смикати двері. Спочатку вони не піддавались, але вже на третій раз все спрацювало і замок клацнув. 

— Ну, ніби все, — сказав, відкривши перед нею двері. — В готелі ночувати не доведеться, але ремонтника все одно краще завтра викликати.

 — Дуже тобі дякую, — сказала вона, приязно усміхнувшись. — Завтра попрошу поремонтувати, чи може, навіть замінити замок. Може, зайдеш на чашку чаю? 

Вона була дуже красивою. І фізично, авжеж, приваблювала. Але я не міг думати ні про кого, окрім Лади. Я не збирався їй зраджувати, хай ми ніколи ще навіть не цілувались вживу.

— Пробач, я ж казав, у мене є дівчина. Думаю, їй буде не дуже приємно, якщо я зайду, — сказав я мʼяко.