16. Збіг, чи?...

ЛАДА

Я піднімалася на четвертий поверх без ліфта, намагаючись не задихатися, хоча серце калатало дуже сильно не так через фізичне навантаження, як через хвилювання.  Поправивши волосся перед дзеркальною поверхнею дверей і затиснувши в руках роздруковане резюме, увійшла до приймальні керівника відомого інформаційного агентства, з яким сьогодні у мене була призначена співбесіда. Все ж я вирішила не затягувати довго з пошуками нової роботи. Треба було на щось жити, а головне — платити за квартиру, поки хазяйка не попросила мене на вихід. 

— Доброго ранку, — привіталася з секретаркою, яка щось клацала в ноутбуці, лише раз піднявши на мене очі і потім знову зосередившись на своїй роботі. — Мені призначена співбесіда на дев’яту. 

— Доброго ранку. На посаду журналістки на наш сайт? — уточнила дівчина. — Мене звуть Катерина. Максим Віталійович вже чекає на вас.

 — Так, — я усміхнулася, — на посаду журналістки. Дякую. 

yl2Kw6KI Коли підійшла до дверей, то подумала, що вже наперед позитивно налаштована до цього чоловіка, якого навіть ніколи не бачила. Невже тільки через його ім’я? Так, його звали Максим, як і моє віртуальне кохання. А коли я постукала і він запросив мене увійити, то виявилося, що він ще й молодий, не старший тридцяти років, і дуже привабливий, прямо кінозірка, а не керівник інформаційного агентства. 

— О, ти нарешті тут, — він поглянув на мене і усміхнувся. — Нічого, що я на "ти"? В офісі ми всі так спілкуємось. Це створює дружню атмосферу. Катерина теж мала представитись просто як Катерина, ну, моя секретарка в приймальні.

У нього навіть голос був схожий на голос “мого” Макса, а не тільки ім’я однакове. Я відчула, що моє серце прискорило свій ритм від цього приємного оксамитового баритону.  І сам він був спортивної статури, високий, мабуть, під дорогим костюмом у нього такі ж м’язи, як на фото в Макса, які він мені присилав. Якоїсь миті я навіть подумала — а раптом це він і є? Хоча тут же сказала собі : “Та ну, таких збігів не буває!” Та й мій Макс казав, що займається логістикою, а не журналістикою. Але тут же згадала, що і сама при знайомстві з ним назвала іншу професію, раптом і він так зробив? Щоб я не подумала, що він проводить якесь дослідження і потім про мене напише в інтернеті…

Пауза затягнулася, тож я усміхнулася і сказала:

 — Звичайно, я не проти. 

— У тебе дуже красиве імʼя. Але довге. Може, твої близькі називають тебе якось коротше? Лада? — він усміхнувся.

 — Так, як ви… тобто ти вгадав?  — я трохи знітилася. 

— Ну, тобі личить це імʼя. Ти схожа на Ладу, а не на когось іншого, — він уважно дивився на мене. 

Тепер уже і я уважно вдивлялася в його обличчя, і мені здавалося, що все це зовсім не випадковість. Може таке бути, що я зустріла своє “віртуальне кохання” наяву, чи це лише моя бурхлива фантазія? 

— Тобі теж личить твоє ім’я, — сказала я, усміхнувшись. — Якась дивна у нас співбесіда, чи не так? 

— Прекрасна співбесіда, я задоволений, — він усміхнувся у відповідь. — Загалом, я дивився твоє резюме. Бачу, на минулому місці роботи тобі не давали проявити себе. Але тут з цим проблем не буде. У нас дуже привітний колектив, ось побачиш, ти легко в нього впишешся. Я готовий тебе взяти вже зараз...

МАКАР

Лада мала бути вдома, але нічого не писала мені цілий ранок. Вона ж пішла з тієї роботи і вчора ми ніби списувались. Мене це трохи напружило. Хоча, я ж так само сам не написав їй, може, вона чекає, що я буду писати першим, як чоловік? Так, певно. Та і вчора вона писала мені, але як Макару, а не Максу. Може, треба ще полистуватись з нею саме як Макар? І тоді їй буде легше прийняти правду?  Ні, я так одразу себе видам. А треба зробити це правильно. 

Вона і так практично визнала, що ми пара. Так, це не зізнання в коханні, але ж їй і не треба було зізнаватись мені як Макару. 

Загалом, я вирішив просто не листуватись з нею як Макар, а написати саме як Макс. Поки що. 

"Привіт, як твої справи?" 

“Привіт, все чудово, — написала вона. — Я знайшла нову роботу!”

"О, круто. Ти молодець. Як тобі нове керівництво?"

Мене трохи хвилювало це, бо на попередній роботі до Лади приставали. Я б не хотів, щоб це повторилось. 

“Мені дуже сподобався мій новий керівник, — тут же надійшла відповідь. — Він дуже симпатичний і людина хороша.”

Чого-чого, а такого я не очікував. Ні, ну а що я хотів? Вона що, не може просто висловитись про шефа? Її попередній був ще тим гадом. Тож добре, що цей не такий. 

"Це добре. Я радий за тебе."

Ну, радий я не був. Зовсім. Хотілось якось заявити свої права на неї, але певно це було недоречно. Точно було недоречно. Вона мені не належить. Людина взагалі не може нікому належати. 

“А як у тебе справи? — поцікавилась вона. — Ті проблеми з роботою вже вирішив?”

"Вирішую потихеньку", — написав, а потім мені в голову прийшла одна ідея. — "Але тут ще трохи минулого намалювалось. Моя колишня приїхала з-за кордону. Буде знову жити в Києві." 

Вона якийсь час не відповідала, а потім написала:

“Он як. Ти, мабуть, радий, що вона повернулась.”

"Ні, я сказав їй, що в мене дехто є. І що ніякого повернення стосунків не буде." 

Я подумав, що це має довести Ладі серйозність моїх намірів щодо неї. Що так вона зрозуміє, що я не жартував. Що все це для мене вже давно не гра в "онлайн". 

“Знаєш, мені дуже приємно це чути", — відповіла вона і поставила смайлик. 

Я чомусь очікував, що вона скаже щось схоже. Ну що той шеф гірший за мене чи щось таке. І це було якось по-дитячому. Авжеж, я не написав нічого подібного. Ніяких своїх "очікувань".