15. Написати, і (не) відправити

Як мені й сказали охоронці Макара, я  пару днів сиділа вдома і нікуди не виходила. Хоча потім все ж подумала, що потрібно сходити в магазин, бо майже всі харчі закінчилися. Ніхто за мною не стежив, і ніяких підозрілих людей я не побачила, тож зовсім заспокоїлася.

Але коли підійшла до свого будинку, побачила, що біля під’їзду стоїть машина сестри, і відчула бажання повернутися і піти геть, ще десь погуляти, поки вона не переконається, що мене немає вдома, і не здимить звідси. 

Втекти все ж я не встигла. Двері під’їзду відчинилися, і з них випурхнула Карина, одягнута так, немов зібралася на вечірку. 

— Де ти ходиш? — невдоволено сказала вона. — Дзвоню-дзвоню, не відповідаєш…

Я зазирнула у свою сумочку і побачила, що мобільного там немає. 

— Ти так і не пояснила, що трапилось! Чому ти пішла? Ти ж нормально заробляла, хіба ні? І працювала, де хотіла! В новинах… — затараторила сестра, не давши мені відповісти. — До речі, на роботі таке трапилось, не повіриш! Хтось побив шефа! Причому так, що на ньому живого місця немає!

 — Справді? — я здивувалася. Добре пам’ятала, що коли охоронці Макара визволили мене, ніхто шефа не бив. Ну, може, штовхнула пару разів.  — Ну, в нього багато ворогів, — знизала плечима, постаравшись виглядати природньо. Але на душі чомусь стало неспокійно. 

— Це сталось наступного дня після твого раптового відсторонення! Він не розповсюджувався на роботі, але… Якось я підслухала, що його підкараулили на парковці і там побили, нічого не забрали. Це якісь особисті мотиви! 

Я склала в голові два плюс два, і відчула ще більше хвилювання. Це не міг бути Макар. А раптом міг? Виходить, він знає, хто я і де працюю?

 — Може, посварився із кимось з кримінального світу, — сказала, побачивши, що сестра чекає моєї реакції на її  слова.  — Ти ж знаєш, що він що думає, те й говорить. Я дивуюся, що його раніше ніхто не бив…

— І все ж! Треба бути зовсім безстрашними, щоб таке зробити! Ти б його бачила… Він в шоці, шеф… І наляканий, як ніколи!

 — Ти маєш його втішити, — сказала я серйозним тоном, хоча ледве стримувалася, щоб не розреготатись, уявивши його побиту фізіономію. —  А я буду шукати нову роботу, я написала заяву на звільнення…

***

Коли Карина, вкрай невдоволена моїм рішенням ( бо хто тепер буде робити за неї її роботу) все ж поїхала додому, я ще раз обдумала отриману інформацію і зрозуміла, що ніхто інший, крім Макара, до побиття шефа не міг бути причетним.  Я подумала, що, певно, маю подякувати йому. Згадала, що він дав мені свою візитівку, і, трохи пошукавши, знайшла її в себе в сумочці. 

Вирішила, що дзвонити не варто,  а краще написати повідомлення. І після коротких роздумів набрала такий текст:

“Привіт, це журналістка Лада, якщо ви пам’ятаєте таку. Хочу подякувати вам за допомогу. Сподіваюся, у вас все добре. Якщо вам буде потрібна моя допомога в чомусь, то звертайтесь, буду рада допомогти. На все добре вам!”

Відправивши цей трохи сумбурний текст, довго сиділа і обмірковувала ситуацію, що склалася. З якого боку не підійди,  а на старій роботі я вже не могла залишатися. Звісно, сумно, що я так і не написала сенсаційний матеріал про таємничого мільярдера, але, з іншого боку, я можу писати ще на багато різних тем, у мене ще все життя попереду. І я не маю сумувати про минуле…

Раптом мій телефон пискнув, сповіщаючи про нове повідомлення. Я взяла його до рук, і побачила на екрані ім’я Макара…

МАКАР

Сказати, що я був здивований пропозицією Саші — не сказати нічого. Але зараз я зовсім не думав про неї. Вона мене не цікавила. Мене цікавила тільки Леді, тобто Лада. 

Тому я написав їй:

"Привіт. Пробач, але в мене є дехто. Тож ніяких побачень." 

“Ти маєш дівчину? — здивувалася вона. — А казав же, коли ми розходилися, що тепер жодних серйозних стосунків…”

"Ну, все змінюється. Сподіваюсь, в Україну ти ж не через мене планувала повертатись?" 

"Ні, мені тут запропонували вигідний контракт. Але не буду приховувати, я сподівалася, що ми спробуємо почати все спочатку”, — написала Саша. 

"Зрозуміло", — я не знав, що їй писати. Почувався трохи незручно. — "Ну, сподіваюсь, у тебе все буде добре."

“Так, я теж бажаю, щоб у тебе все було добре, — відповіла вона. — Вибач, якщо потурбувала.”

***

Коли наступного дня вже після роботи я вже якраз приїхав додому і збирався писати моїй Леді, то несподівано на мій звичайний телефон прийшло повідомлення з незнайомого номеру.

Відкрив його і побачив:

“Привіт, це журналістка Лада, якщо ви пам’ятаєте таку. Хочу подякувати вам за допомогу. Сподіваюся, у вас все добре. Якщо вам буде потрібна моя допомога в чомусь, то звертайтесь, буду рада допомогти. На все добре вам!”

Вона була така мила. Моя дівчинка… Хотілось прямо зараз зізнатись їй. Але з іншого боку… Чорт, поки я думав, що вона менеджерка, все було якось простіше. 

Але навіть так, вона не в курсі. Вона не знає, що Макс і Макар — одна людина. 

"Привіт. Памʼятаю. У мене все добре. І… Так, мені треба дещо. Хотів вибачитись за той випадок біля мого офісу. Я тоді був надто навʼязливий, коли кликав у готель. Мені шкода. Просто ти була надто красива, було важко втриматись."

Ну, не те щоб мені було шкода. Але я не хотів, щоб Лада думала про мене, як про якогось ловеласа. 

“Та я розумію, що то був жарт, — відповіла вона, видно якраз була онлайн.  — Дякую за комплімент, мені дуже приємно. На вас більше не пробували робити замахів?”