14. Новина

МАКАР

Цього разу мені довелось збиратись на кордон поспіхом. Треба було проконтролювати перевезення того важливого клієнта. Успішна велика доставка мала б допомогти повернути довіру клієнтів, незважаючи на облогу зі сторони поліції. 

В дорозі було нудно, я виїхав дуже рано, зранку Леді не писав. Вдень вирішив теж не турбувати її, все ж, вона була на тій своїй роботі. Може, треба було перевірити її місце роботи, щоб допомогти? Хоча, Леді доволі самостійна, вона б, певно, не хотіла, щоб я втручався.

Та й прізвища її я не знаю. Знову ж таки, міг би дізнатися, але хотів, щоб вона сама все розповіла мені, так було б краще. 

Хоча, я сам навіть імені не сказав. Певно, вже при реальній зустрічі розповім їй все.

Коли приїхав на місце, все закрутилось так, що часу на думки про Леді вже й не було. В першу чергу я відправився на митницю. Треба було познайомитись з черговим головним. Тут останнім часом начальство змінювалось мало не кожен місяць, і це напружувало. я сподівався, що хоч цей Багіров протримається довше. Все ж, випробувальний термін в півтора місяці він пройшов. От тільки став вимахуватись щодо відкатів.

До кабінету мене впустили не одразу, але врешті-решт пустили. 

Багіров виглядав як типовий нечистий на руку держслужбовець з поганим смаком. Весь кабінет був завалений дорогими витворами мистецтва, які не гармоніювали одне з одним. 

Я сів навпроти нього і простягнув конверт:

— Сподіваюсь, мої товари будуть проходити митний контроль і кордон без проблем. Мої люди говорили з вами, але, схоже, ви не знайшли спільну мову, тож я приїхав сам. 

— Думаю, ми спрацюємось, — сказав він, ховаючи конверт у шухляду столу. — Просто хотів з вами ближче познайомитись. 

— Ну, з цим ми впорались, — я простягнув йому руку. — За обсягами я сподіваюсь на такі ж самі, які були до того. Ви вже мали бачити статистику, яку давали мої люди. 

— Так, я її переглянув, будемо працювати, — відповів він. — Якщо щось зміниться, то я з вами зв’яжусь. 

— Домовились, — я кивнув і після того, як ми таки потиснули руки, пішов з кабінету. 

Все ніби як було не так погано, але мене не залишало якесь кепське передчуття. І це мені не подобалось. 

Коли я вже сідав у машину, раптом мій телефон задзвонив. 

Коли побачив, що це була охорона Леді, то напружився. 

 — Дівчина натиснула на кнопку, ми виїжджаємо, — сказав охоронець. 

— Знову? — серце забилось частіше. — Чорт. Їдьте швидше. І одразу докладіть мені. 

Охорона повісила слухавку. Я відчув якесь хвилювання, хоча з журналісточкою мене нічого особливого і не повʼязувало. Певно, це було тому що вона була так схожа на Леді. Так, вся справа в цьому. 

Хвилини тягнулись капець як довго. Охорона не передзвонювала. Але за півгодини, коли ми вже їхали до Києва, вони нарешті подзвонили.

— Що там у вас? — запитав заклопотано. 

— Все добре,  — почулося у слухавці. — Відвезли її додому. Якийсь тип хотів затягнути її в машину, добре, що ми були недалеко…

— Хто це був? — перепитав так само буденним голосом.

 — Вона сказала, що це її колишній бос, типу вона зібралася звільнятися звідти, — почав розповідати охоронець. — Ми сказали, що їй краще якийсь час посидіти вдома і вирішили докласти вам про все. 

Я подумав, що десь уже чув цю історію, прямо один в один. Збіг чи може…?

 — Почекайте, як її звуть, скажіть мені ще раз, — звернувся до охоронців. 

 — Лада, працює в новинному агентстві “Магнус-Інфо”, — коли я почув цю відповідь, то все в голові склалося, як шматочки пазла. І ім’я, і професія, і історія з шефом…

І та їхня неймовірна схожість. Бо коли я побачив її, то одразу подумав про те, що вони схожі. 

— Мені потрібне імʼя. Боса, — я не впізнав свій голос. — І повне досьє на нього…

ЛАДА

Коли я закінчив розмову і мені сказали, що  Леді, точніше Лада вже вдома, я трохи заспокоївся.

— Як ти? — це було єдине важливе питання зараз. 

— Нормально, — відповіла вона. — А чому ти запитуєш? 

Точно, їхні голоси були так схожі, і як я не здогадався раніше?... Тепер уява повністю домалювала образ Леді. Я з чистою совістю підставив туди обличчя журналісточки. 

— Просто у мене було якесь погане передчуття, — довелось викручуватись. Рано зізнаватись їй, хто я. Я не знав, якою буде її реакція, коли вона дізнається. А що як вона мене вирахувала в мережі? Ні, це неможливо. Вона ні про що не здогадується, інакше я б це помітив. 

 — Тут у мене сталась невелика пригода, але вже все добре, — якось ухильно сказала вона. 

І той напад вона називає "невеликою пригодою"? Я злився. Дуже злився на того козла. А ще мені було сумно, що Лада не довіряла мені повністю. Хоча, не мені казати про довіру… 

— Точно добре? — це все, що я міг запитати в цій ситуації. 

 — Так, — вона зітхнула. — Ну, могло бути й гірше, але обставини склалися на мою користь. Сподіваюся, це вже останні мої проблеми, і далі буде тільки щось хороше… Нова робота, наприклад…

***

Коли я приїхав до міста, мені вже дали повне досьє на кривдника моєї Леді. Ну, як я і здогадувався, її бос виявився повʼязаний з медіа. І сама Лада так само повʼязана з новинним ресурсом