13. Підпишіть, я хочу звільнитися

Нічого іншого я від свого боса і не очікувала. Постійні маніпуляції, тиск, вони з Кариною були два чоботи пара. 

 — Мені писати заяву на звільнення?- запитала, спокійно дивлячись на нього. Було таке відчуття, немов усе це відбувається не зі мною, а з кимось іншим, а я лише спостерігач. 

— Тобі можна нічого не писати, — він торкнувся долонею мого запʼястка. — Просто будь мʼякшою, дівчинко. 

— Тобто? — я вирішила вдавати, що не розумію його натяків. — Я й так ніби ні з ким не сварюсь. 

— Але ти холодна, тому неуспішна, — його пальці ковзнули вище по моїй руці. — А могла б бути дуже успішною. Вести свою передачу.

 — Карина така успішна, бо спить з вами? — запитала я, вивільняючи свою руку. 

— Що ти причепилась до Карини, — він насупився. — Дурне дівчисько. Розмова про тебе. Ти хочеш підвищення, чи ні?

 — Хочу, — сказала я. — Але я його доб’юся власними силами, а не через ліжко. 

— Точно що дурна. Ти не розумієш? Тут я все вирішую! — вигукнув він. — А ти морочиш мені голову. Ти ніколи не отримаєш підвищення. Будеш завжди на побігеньках.  У тебе не буде ніяких можливостей за кулісами, не на ефірах! 

— Не буде, то й не буде, — раптом мене огорнула втома. — Не одна наша фірма займається новинами…

Я встала і вийшла з його кабінету. Думала, що тепер він точно звільнить мене, і змирилася з цим. Може, дійсно мені варто пошукати іншу роботу, без такого токсичного начальства. І там мене не будуть порівнювати з сестрою, я буду сама по собі. Мене цінуватимуть за власні вміння і досягнення, а не за те, що я маю сестру. 

Вирішила поїхати додому, все одно вже сьогодні нічого не вийде зробити. Але коли увійшла до квартири, відчула тривогу. Може, не потрібно було так різко розмовляти з шефом? Раптом він розповість іншим новинникам, що я якась не така, придумає щось, і мене нікуди не візьмуть. Чула про такі випадки. Тоді залишається хіба в касири йти або прибиральниці…

Щось я зовсім розклеїлась, сиділа, не могла зібрати думки докупи. Вирішила написати Максу, адже він завжди вмів мене підбадьорити. Може й цього разу все не так страшно? 

“Привіт, — написала я. — Здається, буду шукати нову роботу. А в тебе як справи?”

"Щось трапилось на роботі? Ти не схожа на людину, яка б допускала якісь критичні помилки. Тоді чому шукати нову?" 

Щойно він це написав, раптом я побачила, що він дзвонить. Це було так несподівано, що серце мало не вискочило з грудей. Я прийняла виклик.

— Шеф має щодо мене певні наміри і вже не соромиться про це казати, — пояснила я йому. — Говорить, що маю бути поступливішою. А я терпіти його не можу. 

— Офігів твій шеф. Якби знав його імʼя, йому б було дуже невесело зараз, — Макс, здається, обурився такими заявами мого шефа. — Хочеш, дай його імʼя. Він все втратить. Це нескладно. 

 — Ти що, в податковій працюєш? — я усміхнулась. — Чи в поліції?

— Не нагадуй про копів. День і так не задався. Деталей сказати не можу, але… Точно. Хочеш відеовиклик? — раптом запропонував він. — Без обличчя. Покажу, що ці сволоти зробили сьогодні. 

 — Давай, — я відчула хвилювання. — Тебе побили? 

— Зараз, зніму футболку і переключусь, побачиш, — я почула шурхіт і вже за мить побачила на екрані "абонент пропонує перейти на відеовиклик"...

Натиснула підтвердження і побачила Макса, хоча своє обличчя він, як і обіцяв,не показував. А мені так хотілося побачити його обличчя, я ледве стрималася, щоб не попросити про це. 

 — Який жах, — сказала, побачивши синці на його тілі. — Це копи? Вони що, прийняли тебе за якогось бандита? 

— Я бізнесмен. Вони прийшли до мене на фірму, робили обшук. Зрозуміло, що нічого не знайшли. Але паралельно з цим вирішили побити. Бо я надто "борзий", чи щось таке. Там один коп має на мене якийсь зуб. Інакше не розумію, чому він так до мене причепився…

 — Співчуваю… Може, написати скаргу їхньому вищестоячому начальству? Не можна ж так поводитися, якщо навіть людині пред’явлене звинувачення, не кажучи вже про простий обшук…

— То треба було одразу побої знімати. Я не став. Хоча й міг. Мене дуже бісить той коп. Хочу, щоб він сам пішов, бо інакше він не заспокоїться. Коли нічого не знайде, йому доведеться залишити мене в спокої. 

 — А чому він так зациклився на тобі? — запитала я. — Може, ти якось перейшов йому дорогу? 

— Я такого не памʼятаю. Треба буде попросити моїх людей розібратись. Може, дійсно у нього на мене якийсь зуб, а я не в курсі, — сказав Макс. — Знаєш, мені подобається говорити з тобою отак, не по переписці. 

— Мені теж подобається, — відповіла я. 

Думала додати: “А може, зустрінемось в реалі?”, але останньої миті не наважилась. Раптом він подумає, що я нав’язуюсь? 

— Я закинув той сайт. Взагалі туди не заходжу, — зізнався Макс. — Тільки з тобою зараз спілкуюсь. А що твої подружки? До речі, твій термін на спілкування зі мною по договору давно сплив. 

— Я вже й забула про ту нашу угоду, — сказала я. — А на сайт теж не заходжу.  То було просто по приколу, я не думала, що зможу з кимось познайомитись всерйоз. Але, як кажуть, “ніколи не говори ніколи”...

— Прикол вийшов прикольним, — здається, він засміявся. — Вибач за каламбур. Але я радий, що ти тоді зʼявилась у мене в рекомендаціях. 

— Може, то була доля? — сказала я з якимось хвилюванням.  — Нам потрібно було зустрітися, і ми зустрілися…