9. Маєте хвилинку?

МАКАР

"... я працюю разом із сестрою, учора виконала її роботу, тепер шеф ставить її мені в приклад, а вона навіть не сказала йому, що їй допомагала я. Хоча я не допомагала навіть, а все виконала сама. Отака несправедливість. "

Ця її сестра мене вже бісила, хоч ми і не були знайомі. Виходить, вона відправила Ладу зробити всю роботу, а потім приписала всі лаври собі. 

"Більше не допомагай їй. А роботу неси одразу до начальника. Тоді він точно знатиме, хто працював і все зробив. І тоді всі ці заздрісники не зможуть тебе використати. Ти, певно, дуже добра, Леді. Занадто. А вони цим користуються, твоя сестра — найбільше." 

Мені чомусь було дуже важливо, щоб Леді постояла за себе. Хотілось, щоб їй було комфортно. 

“Мені трохи незручно, адже це вона замовила за мене словечко, щоб шеф узяв мене на цю посаду…”

"Думаю, ти їй вже відплатила сповна за цей час. Хіба ні? Це ж не перший раз ти за неї щось робиш, я правий? Вважай, що ти вже відплатила їй. Далі хай кожен робить так, як вміє. І все буде справедливо."

Трохи злило, що вона хотіла допомагати сестрі навіть після подібного, що відчувала себе винною їй ще щось. 

“Добре, тоді якщо вона проситиме мене щось зробити за неї, я буду казати, що зайнята”, — написала вона. 

"Ні, Леді. Кажи прямо, що більше ти не будеш робити роботу за неї", — вперся я. — "Ти не маєш придумувати відмовки. Справедливість на твоєму боці." 

“Боюся, що тоді вона всіх налаштує проти мене, вона майстер інтриг…”

"Зроби якусь важливу роботу сама. Щоб начальство зрозуміло, що ти їм потрібна. А сестрі відмовляй. Можеш до тієї "важливої" роботи трохи поморозитись від неї, що ото зайнята. Хоча я не люблю такі методи. Але якщо це дасть трохи часу, щоб проявити себе, то це хоча б виправдано." 

“Я так і думала, зробити одну важливу роботу, — відповіла вона. — Але хтозна, чи в мене вийде. Ну спробую ще разок. Раптом пощастить…”

"У тебе все вийде. Ти наполеглива і працьовита, просто трохи скромна." 

“Дуже вдячна тобі за підтримку, — написала вона. — Ти дуже хороша людина, Максе.”

Ну, мене називали по-різному. Але словосполучення "хороша людина" в свою адресу я, здається, почув вперше. 

"Просто ти мені подобаєшся. Тому так. А людина я не дуже хороша." 

Слова дались легко. Ну, не думаю, що я здивував її. Ми дуже багато спілкувалися… Інколи наше спілкування переходило певні межі, тож ця моя привʼязаність мала бути цілком зрозуміла їй. Але все одно чомусь щойно побачив, що повідомлення прочитане, відчув легке хвилювання. 

“Ти надто самокритичний, — вона поставила смайлик. — Але приховуєш це. Мені дуже приємно, що я тобі подобаюсь. Ти мені теж.”

Серце забилось частіше. Хотілось зараз побачити її. Дуже сильно хотілось цього, сильніше, ніж зазвичай.

Я вже був готовий написати їй про зустріч. Знову. Навіть якщо розумів, що з вірогідністю в девʼяносто девʼять відсотків вона відмовить.

Але в цю мить телефон в моїх руках задзвонив.

Я хотів відбити виклик, не було нічого важливішого, ніж розмова з Леді заразю Але це був мій помічник. Повагавшись секунду, я таки відповів і одразу почув:

— Задорожний може зустрітися з вами сьогодні о сьомій годині, — сказав мій помічник.  

— Це хороші новини. Буду раніше, — настрій одразу покращився.

— Добре, хоча я все ще думаю, що це не найкраща ідея, — пробурмотів той. — З підвищеною увагою до вас поліції…

В ту мить я пропустив ці слова повз вуха, як і до цього. Можливо, це було моєю першою фатальною помилкою…

ЛАДА

Макс дуже надихнув мене, і я на підйомі викликаних нашим листуванням емоцій написала сестрі:

“Мені було дуже неприємно, коли ти навіть не згадала, що я виконала за тебе роботу. Тому більше не звертайся до мене. Я буду робити тільки те, що доручають безпосередньо мені.”

Сестра прочитала повідомлення майже одразу. Але певно була здивована, бо не відповіла так само швидко. А за хвилину і зовсім вийшла з мережі. 

Ну звичайно, а на що я ще могла розраховувати? Зазвичай Карина так і чинила, у відповідь на будь-яку критику вона вдавала, що це її не стосується. Завтра, скоріше за все, буде поводитися так, наче нічого й не сталося. А я вже втрачу сьогоднішній запал і не наважуся знову заговорити про це. 

“Я ще  доведу усім, що зі мною краще рахуватися, а не ігнорити!” — написала я спересердя і відправила сестрі, але вона так і залишалася поза мережею.

Я зітхнула і відклала телефон. 

Подумала, що можна спробувати знову відвідати того мільярдера. Можливо, сьогодні він уже не буде зайнятий, і мені вдасться взяти в нього інтерв’ю. 

“Побажай мені удачі”, — написала я Максу. Не була впевнена, що він відповість, але коли я була засмучена через сестру, він дуже мене підтримав. 

"Добре. Удачі, Леді. Але будь обережна. Хоч ти і казала, що просто менеджер, все ж, у тебе там прямо розбірки якісь." 

“Ну, не зовсім розбірки, але можна й так назвати, — я загадала собі, що якщо він відповість, то у мене все вийде, і тепер відчувала справжній азарт. — Маю довести усім, на що я здатна!”

"І доведеш. Зараз я пришлю тобі дещо. Це мій номер, один з. Його майже ні в кого немає. Пиши сюди, а не в додаток, так я зможу одразу відповідати."