6. Тобі варто розслабитись

Коли я вийшов з машини, то все ще дивився в мобільний. Шукав нову дівчину. Чомусь мій "апетит" останнім часом сильно збільшився. Мені весь час хотілось сексу. І я підозрював, що не останню роль в цьому зіграла Леді. Вона була цікавим квестом, вершиною, яку хотілось підкорити. Я хотів, щоб вона сама захотіла зустріч. 

Як на зло, в усіх оточуючих шукав її. Будь-які мініатюрні білявки здавались мені схожими на неї. Мені не подобалось, що я думав про неї так багато. 

— Шефе, там якась дівчина, — охоронець вивів мене з роздумів про Леді і змусив поглянути на пропускну. 

Там стояла мініатюрна дівчина в джинсах і футболці, з  білявим волоссям, зібраним у хвостик.  Вона стояла і пильно дивилася в наш бік. 

Схожа на якусь студентку… Цікаво, хто вона? Знову журналістка?

— Ну, від однієї дівчини тікати не бачу сенсу, — сказав я охоронцю і рушив до прохідної.

Коли підійшов ближче, то дівчина зробила крок назустріч мені:

 — Добрий день, чи можна з вами поговорити? — ввічливо запитала вона, дивлячись на мене великими блакитними очима. 

Чомусь я знову подумав про Леді. Десь такою я уявляв її. Ну що за напасть, чому я думав про неї навіть зараз?. Переспати з цією журналісткою, може, тоді мене попустить?

— Хіба що в якомусь готелі і ввечері, після перевірки на жучки і камери і під вино, — я окинув її оцінюючим поглядом.

— Ви розкажете про себе? — запитала вона. — Про ваш бізнес? 

— Хто зна, — я усміхнувся. — Думаю, у нас буде мало часу на розмови. 

 — Ви жартуєте, — здогадалась вона. — Але мені дуже потрібне це інтерв’ю. Може, ви підете назустріч? Я буду вам вдячна…

— А мені дуже потрібен секс, — сказав я дуже серйозним тоном. Ледь стримував усмішку. Це було кумедно, вся ця ситуація. Я подумав, що, певно, Леді відповіла б щось схоже, і це мене роззадорило ще більше. — Підіть на зустріч. 

— Я можу піти на зустріч, але без сексу, — сказала вона, кліпаючи віями і ледь червоніючи. 

— Без сексу мені не цікаво, пробачте, — я вже не міг не усміхатися. Все ж, ситуація вийшла реально смішна. Я, схоже, придумав новий спосіб, як позбавлятись журналісток.

 — Добре, я згодна, — раптом сказала вона, дивлячись мені в очі. — Але ви відповісте на всі мої запитання!

— Шефе, це може бути якась пастка, — все ж втрутився мій охоронець. Він недовірливо дивився на дівчину, що стояла біля входу. 

І саме в цей момент ми помітили, як до входу підʼїжджає поліцейська машина. Я насупився. Ну ще їх тут не вистачало для повного щастя. 

— Пробач, кралю, але угода відміняється. Маю працювати. Можеш йти по своїх справах, — киваю охоронцю. — Андрію, проведи дівчину до метро, вже починає темнішати. 

Вона з досадою насупилася, але нічого не сказала. Просто повернулася і пішла геть. 

Мій охоронець, як я і сказав, пішов за нею. А до мене тим часом підходив якийсь коп. Він був вже не молодим, але виглядав досить спортивним, його уважний погляд, здавалося, пронизував мене наскрізь. 

Так як журналістка все ще була в полі зору, я був не дуже задоволений, що вона побачила тут поліцію…

— Добрий вечір. Я можу чимось вам допомогти? — запитав я. 

 — Нам повідомили, що вас було поранено, чому ви не заявили про це в поліцію? — запитав він. 

Я дуже здивувався. Мої люди були навчені, що ні про що нікому не можна казати. За цю "секретність" доплачувалась певна сума до зарплатні, і вона була чималою. Якщо в компанії зʼявився кріт, це дуже сильно спаплюжить мені все… 

Але фізичних доказів ні у кого точно не могло бути. Тому я знав, що саме мав відпповісти.

— Не знаю, про що ви, — я знизав плечима. — Вам дали помилкову інформацію.

 — Он як, а як ви тоді поясните, що були на митниці перед цим? 

— А у нас тепер що, заборонено їздити на кордон? Коли це трапилось? У мене фірма працює по доставці за кордон. Тож нічого дивного в тому, що я був на митниці, немає, — відповів я.

У мене були заготовлені відповіді на подібні випадки, зараз я був радий, що колись подумав про подібне і порадився зі своїми юристом та піарницею щодо правильної комунікації з поліцією. 

— З податкової повідомили, що у вас  зросли надходження, і це все відбулося одночасно з цими подіями, —  зауважив він. 

— Просто знайшов хорошого замовника. Податкова може все перевірити, у мене все добре з документами, — відповів я. — Тож не розумію, до чого тут поліція, і зокрема ви особисто.

— До того, що ти тепер будеш у мене на особистому контролі, — процідив коп з неприкритою ворожістю. 

— Ти мені краще не "тикай", — я насупився і вже теж не приховував свого ставлення до цього придурка. — Бо можуть проблеми бути. А щоб робити щось, тобі треба мати дозволи. Щось я сумніваюсь, що вони в тебе є, бо немає приводів. Тільки якісь незрозумілі домисли. 

— Приводи будуть, я в цьому не сумніваюся, — сказав він. — Так що недовго залишилося тобі гуляти на волі. 

— Якщо у тебе більше немає якихось ордерів чи іншого, я йду в офіс, — відповів я. 

— Йди, — він ще раз зміряв мене вкрай недоброзичливим поглядом, розвернувся і рушив до своєї машини. 

День був зіпсований…

Я пішов до офісу, охоронець рушив за мною. Треба було розібратися, звідки трапився клятий витік, і покарати винних…