4. Тупі жарти

МАКАР

Треба було б пошукати іншу дівчинку. Якусь гарячу легкодоступну, таку, до якої можна було б поїхати прямо зараз. Зазвичай вони всі, коли бачили мої фотки, самі натякали, що готові до зустрічі. 

А цього разу, схоже, дівчина дійсно була далека від подібних розваг. Але від того мені чомусь навпаки стало цікаво. 

“Добре, я не проти, — відповіла вона. — А про що ми будемо листуватися?”

Я б міг відповісти їй, що зазвичай моє листування зводиться до нюдсів вже десь на першій годині, а на другій годині я вже домовляюсь про зустріч… Але вона ще тільки зареєструвалась, тож навряд піде на подібне. 

"Ви і далі граєте в ту вашу гру? Можу допомогти виграти. Показуй свої карти."

“Ні, ми вже закінчили грати, зараз йдемо в басейн”, — відповіла Леді. 

Уява одразу почала малювати в голові оголене дівоче тіло. Я не бачив обличчя Леді, тільки деякі обриси плечей і підборіддя, але судячи з того, що я бачив, вона була стрункою і витонченою, крихкою і мініатюрною. 

"Мені можна попросити тебе скинути фотку, чи ти тоді мене блоканеш?" — запитав я врешті-решт. 

“Яку саме?” — запитала вона. 

"Ну не ню, будь-яку, там твого обличчя зовсім не видно, на тих фото в профілі."

“Я поки що не хочу показувати своє обличчя, вибач…”

"Добре, хай буде так", — відповів я. 

Мені сподобалось це її "поки що". Хоча мало б навпаки роздратувати. Певно, треба погортати ще якісь профілі і відволіктись. 

Власне, я так і зробив, і вже за тридцять хвилин збирався до бару, в якому домовився зустрітись з однією милою і на все готовою білявкою…

***

Телефон дзвонив настирливо. Розплющувати очі зовсім не хотілось. Вчора ми таки трохи перепили. А може, просто другий кальян був зайвий. Під моїм боком лежала мініатюрна блондиночка і супилась та ледь-ледь стогнала уві сні. Бляха, і  що це їй там зараз таке сниться, що вона так стогне? 

Я похитав головою, відкидаючи зайві думки і почав шукати поглядом мобілку. Та виявилась на підлозі в штанях. Але знайшов я її скоріше не поглядом, а на слух.

 Коли дістав телефон, то побачив, що дзвонить Олег. 

Я зітхнув і взяв слухавку:

— Слухаю. Що там з партією? 

— Нічого не вийшло, хочуть говорити з власником, — зітхнув він. — При особистій зустрічі. 

— Але бляха, мені ж їхати туди півдоби! — я насупився. — Ти пропонував більше грошей? 

 — Пропонував, не погоджуються, їм треба бачити тебе і все! 

— Бляха! — я вилаявся. — Добре, я буду сьогодні, зараз виїду, відбій, — я відбив виклик.

Саме в цю мить дівчина на ліжку прокинулась. Як її звали? Ні, там же теж не було імені, тільки нік. Цукерка? Чи щось таке… А, точно, англійською. "Кенді".

— Можеш прийняти душ в іншій спальні, — сказав дівчині. — Я буду купатись тут. За півгодини вихід з дому. 

 — А ми ще зустрінемося сьогодні? — усміхнулась вона. — Можна кудись сходити після роботи…

— Пробач, двічі я не зустрічаюсь, — одразу сказав їй правду. — Я — в душ. Коли вийду, матимемо виходити. Тож поспіши…

***

Водій мчав швидко. Я не любив керувати авто на далекі відстані, це притуплювало розум на переговорах. Від нічого робити знову зайшов у додаток. За півдоби в профілі Леді додалась нова інформація.

"Улюблений фільм " — “Віднесені вітром”.

"Улюблена книга" — “11/22/63” Стівена Кінга.

Значить, романтика і жахи. Цікаве поєднання. 

— Шефе, вам вже час ховати мобільний в сумку Фарадея, — нагадав водій, побачивши, що я втупився в телефон. 

"Привіт, я деякий час буду не на звʼязку. Ви з дівчатами вчора гарно погуляли? Сподіваюсь, коли повернусь, ти ще не видалиш наше листування =)"

— Шефе, — знову сказав водій. 

— Так, вже ховаю, — я кивнув. Переключив мобільний в режим літака і сховав його в спеціальний чохол…

Я ще не знав, в яку передрягу встрягну буквально за пару годин…

ЛАДА

Я сиділа в ванні, коли почула, що прийшло повідомлення. Цей понеділок був у мене вихідним, але я не сумнівалася, що це пише хтось з роботи. Мої колеги не враховували час і день, і писали в робочий чат або будь-кому з цього чату, як тільки їм заманеться. Лише одна Кара мала право ігнорити ці послання, ну, “зірці”, все прощається. 

Але я поки що до “зірки” не доросла, та й навряд колись доросту. Зважаючи на натяки, які кидає шеф щодо того, як саме я можу отримати підвищення, такий шлях був для мене неприпустимим. 

Я витерлася рушником, але не стала вдягатися. Взяла до рук телефон і спершу зазирнула в робочий чат, але там не було нових повідомлень. 

“Гм, дивно…”

І тут я побачила, що мені писав вчорашній Макс із сайту знайомств. Нічого собі, я думала, що він, зрозумівши, що я не входжу в категорію легкодоступних дівчат, втратив до мене інтерес.

Але все ж мені було приємно, що він написав. Це якоюсь мірою підняло мені самооцінку.