3. Анонімність гарантую. 

МАКАР

"Бляха, та ви мене вже заманали!"

Насправді, в голові були більш нецензурні вирази, коли моя машина підʼїхала до офісу. 

Тут знову зібралась купа журналістів. Вони, само собою, не знали, як я виглядаю, але все одно якимось чином пронюхали адресу мого офісу. 

— Андрію, давай з чорного ходу підʼїдемо, поки вони нас не помітили, — скомандував я водієві.

Але було пізно. Один з журналюг дивився прямо на нашу машину. Блін, я спецом їздив на доволі простенькому "Прадіку".

В той самий момент мій телефон почав дзвонити. Але зараз було не до розмов. Я тільки мигцем глянув, хто то. Ага, ясно. Сховав мобільний, вирішив, що передзвоню, як дістанусь до офісу.

А тим часом журналюга, який нас помітив, рушив у наш бік.

— Андрію! — гаркнув я.

 Водій рушив з місця, мало не збивши найнахабнішого із цих журналістів. Решта почали знімати мою машину і свого колегу. 

— Бляха, тепер і машину міняти! Добре, що вікна тоновані, — пробурмотів я. 

Ми все ж відірвалися. Довелося трохи покружляти, не одразу їхати до чорного ходу. В офісі я був аж через півгодини з моменту інцеденту. 

Коли зайшов до приймальні, Машенька схвильовано поглянула на мене:

— Макаре Олександровичу, вам Олег Віталійович надзвонює, каже, ви не берете слухавку! — затараторила вона.

— Зараз… — я пішов до свого кабінету, але не встиг навіть дістати мобільний, як знову задзвонив робочий. Я вже прийняв виклик сам, не через Машку.  — Алло, Олегу, що там? 

 — Виникли проблеми, — голос Олега звучав дещо стурбовано. — Партію товару затримали на кордоні, пробував відкупитися, але щось діло не йде…

— Це та величезна партія, де вісім фур? — перепитав я стурбовано. 

— Так, саме та. Що робити? 

— Раз вони не піднімають галасу, значить, хочуть більше грошей, — припустив я. — Йди до них знову. Звернись до когось найвищого на дільниці. А якщо не вийде, дістань мені номер. Я подзвоню сам. Казав же вам, не міряти маршрут! А ви мені "швидше буде"!

 — Та хто ж міг подумати, наче не було ніколи проблем, — винувато пробурмотів він. — Добре, зроблю все, як ви кажете…

Я відбив виклик. Роздратування посилювалось. Машка занесла мені каву і купу документів:

— Підпишіть, будь ласка, це все терміново…

— Кляті журналюги забрали купу мого часу, — пробурмотів я і почав переглядати та підписувати документи…

***

Звільнився пізно. Вже коли Андрій віз мене додому, зайшов у додаток онлайн-знайомств. Не те щоб я любив знайомитись онлайн, але там було доволі легко знайти дівчину для сексу без зобовʼязань. І перевірити таких було легше, ніж тих, яких зустрічаєш в клубі. 

Почав гортати нові запропоновані профілі, коли побачив спокусливу фігурку в облягаючій чорній сукні. Обличчя не було видно, але тіло було точно в моєму смаку. Мініатюрне, витончене, а ще я бачив, що у дівчини довге біляве волосся. Це був мій фетиш. Любив довговолосих блондинок.

Так, вона точно така, як треба. Саме така, як я люблю. Все було практично ідеально — від фігурки до волосся. Обличчя не бачив, але ж в темряві це не так вже й важливо. Головне, щоб губки були. І щоб були вмілі… Ну це ми вже перевіримо при зустрічі.

В невинних теж є щось цікаве. Була в мене парочка, для різноманіття.

Я лайкнув фотку таємничої блондинки з ніком "Леді" і одразу написав їй в приват:

"Сьогодні, десь за годину чи дві, як тобі буде зручно. В готелі, або у тебе. На всю ніч. Плачу кешем, скільки скажеш. Анонімність гарантую…" 

ЛАДА

— Ну от, ти програла! — весело сказала Таня. — Тому маєш виконувати те, про що ми домовилися! 

— Там, мабуть, уже купа неадекватів набігла, — я похитала головою. — Може, вигадаєте мені якесь інше завдання? Ну там, на одній нозі пострибати, покукурікати? 

— Ні, ні і ще раз ні! Ти потрапила, зіронько! — захіхікала Настя. — Тепер маєш сидіти там тиждень і активно спілкуватися, ми будемо перевіряти!

Я відкрила додаток і погортала кілька повідомлень. 

— “Привіт, киця, ти дуже красива, давай листуватися”, —  прочитала вголос. — Схоже, це взагалі якийсь школяр писав!  Навіть фотка стокова! 

— Що ще там є? Читай! Цікаво! — загорілась Таня. 

 — “Ви неймовірна, просто богиня, я в захваті від вашої краси”! — я закотила очі під лоба. 

— А це, певно, якийсь старий дід! — засміялась Настя.

 — Ти мене випередила, я тільки хотіла це сказати, — я знизала плечима. — Схоже, тут немає нормальних чоловіків нашого віку… Так, Таню, я пам’ятаю про Костю, але, думаю, він — виняток, що тільки підтверджує правило…

Цієї миті телефон у моїй руці пискнув і на екрані з’явилося нове повідомлення. Я прочитала його і відчула, що червонію.

— Що там, хтось прислав хтивку? — захіхікала Настя знову. 

 — "Сьогодні, десь за годину чи дві, як тобі буде зручно. В готелі, або у тебе. На всю ніч. Плачу кешем, скільки скажеш. Анонімність гарантую…"  — прочитала я. — Та ну, нафіг, зараз видалю цей додаток, посміялися і досить! 

— А що з фотками? — Настя зазирнула в екран мого телефону. — Ой, він гарячий, судячи з аватарки. Хоча тут тільки торс з кубиками пресу. Він теж не хотів показувати обличчя. Шифрується!

 — Може це й не його фото зовсім, може це якийсь маніяк взагалі, — пирхнула я. 

— Ану зайди на профіль. Якщо там всі фотки одного типу, з одного тіла, то можливо це дійсно його фотки, — продовжила подруга. 

Я зайшла на його профіль і погортала фото. Вони не були схожі на стокові, але це ще ні про що не говорило. Переважно незнайомець фотографувався вдома і один раз у машині, але скрізь обличчя не було видно. 

 — Напишу йому, хай шукає собі подружку на ніч деінде, — сказала я. 

Дівчата дружно засміялись.

— Ну блін, але він дійсно гарячий, Ладко! Я б з таким може і зустрілась! А що? Фотки ніби однієї людини… — сказала Настя. — Ну хоч поспілкуйся з ним онлайн цей тиждень, ти ж програла!