2. Карти на бажання

На щастя, запис програми пройшов вдало, і шеф був задоволений. Та і з приходом Карини, як і завжди, переключився на неї, що трохи покращило цей день. Він відпустив усіх раніше, а завтра був вихідний, тож настрій у мене був вже не такий поганий.

Але він міг стати ще кращий. Треба б зустрітись з Настею, може, випити келих просеко, тоді я трохи розслаблюсь. 

Виходячи з офісу, я взяла телефон і набрала номер своєї університетської подруги:

 — Привіт, які плани на вечір? 

 — Та оце думаю, може кудись сходити, відпочити… Робота задовбала, — поскаржилась Настя. 

Я її дуже розуміла. 

— Ой, моя робота мене теж капець як задовбала, особливо сьогодні… Шеф дістав.

— Він у тебе взагалі якийсь кобель. До речі… Оленка влаштовує вечірку у себе на дачі сьогодні о восьмій, з ночівлею. Щось типу "дівич-вечора". З іграми, вином і фондю, — тим часом продовжила Настя. — Може, теж поїдеш? Хоча ти зазвичай відмовляєшся, але інколи треба і розважатись!

Це була правда. Я майже ніколи не ходила на подібні зустрічі. Часу було шкода.  На роботу хотілось приходити в нормальному стані. Хоча…

 — Можу й поїхати, — сказала я. 

Подумала про Карину, яка постійно кудись ходить, розважається на повну, чим я гірша? Все одно на тій клятій роботі скільки не стараюсь, цього ніхто не помічає. Або просто роблять вигляд, що не помічають.

— Куди і на котру? — запитала в подруги. 

— Я тобі зараз пришлю геолокацію, селище "Міла", але це не дуже далеко від Києва. На таксі пʼятсот гривень. По часу — хвилин сорок-пʼятдесят. Але що зараз пʼятсот гривень? Два коктейлі. В клубі ти б більше витратила, — додала Настя. — Ну, знаючи, що ти не даєш чоловікам тебе пригощати…

 — Тих чоловіків можна лише з натяжкою так назвати, — пирхнула я. — Раз пригостять, а потім усе життя будуть вважати, що ти їм чимось зобов’язана. Ні, дякую, я краще сама за все заплачу! 

— Ну, це твій вибір. Добре, чекаємо тоді в Мілі! Піду і сама збиратися…

— О’кей, приїду, — я завершила розмову, якраз підходячи до свого під’їзду. Хоч один плюс у цієї роботи — вона знаходиться недалеко від квартири, яку я знімала. Батьки, які жили в іншому місті, досі думали, що ми з сестрою живемо під одним дахом. Але я з’їхала дуже швидко, хоч це й було фінансово невигідно, та витерпіти життя в одній квартирі з Карою було важче.

Тож я почала збиратися на вечірку, очікуючи, що добре повеселюся в колі найближчих друзів…

***

Настя налила мені ще шампанського. Ми сиділи надворі в альтанці, адже вже було по-справжньому тепло. Дівчата вже були трохи “під градусом”. Та я й сама нарешті хоч краплю розслабилась. Все ж, не все так погано.

— Ну, Ладусю, що там в тебе новенького? — запитала Таня, з якою ми давно не бачилися. Вона була на рік старшою, але ми всі колись жили в одній кімнаті в гуртожитку, тож почувалися як одна сім’я. 

— Та ніби все більш-менш нормально, — сказала я. — Працюю, робота подобається. Шеф натякав, що може підвищить, але я підозрюю, що умови цього підвищення будуть для мене неприйнятними…

— Все тому що в тебе немає мужика! — заявила Настя. — Такого, щоб уххх! Тоді б ніякий шеф свої фаберже до тебе не підкочував! 

— Перший-ліпший мужик мені не потрібен, — сказала я. Дівчата вже не раз “сватали” для мене якихось своїх знайомих, і я передчувала, що зараз почнеться щось подібне.  — Буду чекати, поки зустріну того, хто мені дійсно сподобається…

— До речі, я зі своїм новеньким, Костею, познайомилась в додатку для знаймоств! — сказала Таня. — Може, нам і тебе зареєструвати? Там повно гарячих красенів.

 — Та ну, там мабуть одні збоченці сидять, — я заперечно похитала головою. 

Одразу в усіх фарбах уявила усі ті хтивки, яких десятками надсилають ті інтернетні неадеквати. У мене колись навіть такий переслідувач був. Знаходив мене в усіх мережах, а коли я його блокувала, створював нові аккаунти.

У мене аж холодок спиною пройшов, коли я згадала про ту історію.

— Ти бачила мого Костю? — Таня дістала мобільний і відкрила інсту, а потім показала мені профіль свого Кості. Це був дуже гарячий підкачаний брюнет років тридцяти пʼяти. Судячи з фоток, він був багатієм, певно, бізнесменом. — І ми познайомились в інтернеті! В додатку для знайомств!

 — Аж дивно, що такий красень мав потребку знайомитися через додаток, — я недовірливо поглянула на неї.  — Може він заїкається? Або ще щось із ним не так? 

— Його обчистила попередня краля. Ну, після того він і став знайомитись в додатку. Писав там, що він айтішник. Без деталей. І не уточнив, що він власник великої ІТ корпорації. І тоді ми стали листуватися… — мрійливим тоном сказала Таня. — Мені підфартило… Хоча одружуватись він, само собою, не поспішатиме, це точно…

 — Буде шукати якусь вигіднішу партію в тому ж додатку? — я побачила, як Таня підтиснула губи і зрозуміла, що прислів’я “язик мій — ворог мій” — це точно про мене. Але все ж хотілось хоч десь казати те, що я думаю. Хоча б тут, з ними.

— Треба зареєструвати і тебе! — вона раптом схопила мій мобільний, який лежав на столику переді мною. — Я допоможу!