1. Загадковий мільярдер.

Коли великий позашляховик проїхав через пішохідний перехід занадто близько до бордюру і буквально облив мене брудною водою з калюжі, я одразу зрозуміла: цей день буде кепським!

Шоста сорок п’ять. Порожні вулиці ще куталися в ранковий туман, а я мала пхатись на роботу, бо сьогодні у нас запис із запрошеними гостями, і потрібно було все підготувати. 

Так як я, на відміну від сестри, в нашому "дуже дружньому" колективі, відігравала скоріше номінальну функцію, аніж практичну, і все через сестру-зірку. Це страшенно бісило!

Двері мені відчинив охоронець Славік з чашкою кави в руці. З-за його плеча виглядала  журналістка Алла Романюк з волоссям у недбалому пучку і планшетом під пахвою. 

Алла… От хто зовсім не парився про те, як виглядає, і все одно був в топі! Хоча, Каріні все одно спускали з рук набагато більше! 

— А де Карина? — Алла запитально поглянула на мене, ніби прочитала мої думки. 

Авжеж, про кого ще питати, як не про зірочку-Каріночку! Бісить!. Але треба бути ввічливою. І мʼякою. Я не хотіла втратити цю роботу, я занадто сильно любила кримінальну журналістику, щоб відмовитись, навіть незважаючи на всі приниження.

— А що, її ще немає? Може, спить, — я знизала плечима. — Подзвоніть їй. 

Дістало, що вони весь час питали мене. Я їй що, секретарка, тій Карині?...

— Ну вона ж твоя сестра, ти мала її розбудити, — сказала Алла невдоволено. — Вона ж наша зірка, половина переглядів у нас саме завдяки її кофтинкам з вирізом і проникливому погляду. 

 — Ай, іди в дупу, мені й так несолодко! — я махнула рукою. — Карина доросла людина, я не повинна бути їй секретаркою, — озвучила я вголос те, що думала, правда, без яскравих епітетів, більш нейтрально.

— Але саме завдяки ній ти тут, — не погодився Слава. — Вона ж тебе привела. Хіба ти не маєш бути вдячною?

Ще один закоханий в легіон її фанатів. Як же вони дістали!

 — Добре, я зараз подзвоню їй, — буркнула я. З самого ранку зіпсували мені настрій нагадуванням, що я тут дівчинка на побігеньках, і що мене взяли в команду “Магнум-Інфо” саме завдяки старшій сестрі, яка була ведучою програми, і на яку всі мало не молилися. 

Зайшла в маленьку відведену мені кімнатку поряд із комірчиною прибиральниці, де поміщався лише стіл, стілець і шафа, набита всяким мотлохом, дістала телефон і набрала номер сестри. 

Вона не відповідала, може, й справді, ще спала. Аж після п’ятого гудка я почула її невдоволений голос: 

— Алло? Хто це? Я сплю! 

 — Каро, це Лада, — похмуро сказала я. — Тут тебе в офісі всі чекають.

— Як чекають? Сьогодні ж ще субота, у мене вихідний… — сонно забурмотіла сестра. 

 — Сьогодні новий випуск, ти що, забула?! — я підвищила голос.  — Приїзди швидше! 

— То що, вже неділя? — здивувалась Кара. — А що було вчора? Я памʼятаю пʼятницю…

 — В п’ятницю ти збиралася на якусь вечірку, — нагадала я і зітхнула. Голова вже починала боліти, так бувало навіть після пари хвилин спілкування з моєю зірковою родичкою. — Невже напилася і цілий день проспала?

— Точно, ми стрибали в басейн в будиночку за містом… Це було вже не в пʼятницю… В суботу! Зі мною був той футболіст, памʼятаєш? Зі збірної! Гарячий, я два тижні тільки ним і марила! 

 — Може, ти все ж приїдеш, Каро, бо тут всі з ніг збилися, шукають тебе, — спробувала я перебити її одкровення. Була ввічливою, а що мені залишалось? Якщо її не буде, все полетить під три чорти… 

— Зараз викличу таксі… Але я буду не раніше ніж за годину… Придумай там щось перед шефом. Хоча, не парся, я прийду, постріляю очима і він мені як завжди все пробачить! Цьом! Пішла в душ! — на цих словах вона відключилась.

Я зітхнула, заховала телефон і вийшла з кабінету. 

Все ж, я жалюгідна. Скільки разів не хотіла відшити Кару, змусити її саму піклуватись про себе, але так і не змогла… Я — слабка. Може, мені не місце в кримінальній журналістиці? Може, мені взагалі не місце в журналістиці?....

 — Ну що, ти додзвонилася їй? — тут же підійшла до мене Алла. 

 — Так, сказала, за годину буде, — відповіла я коротко, не вдаючись в подробиці. 

Всім я була потрібна тільки через сестру, треба було прийняти цей факт, але я ніяк не могла цього зробити, весь час сподівалась, що отримаю свій шанс, і тоді точно його не впущу. 

— Якщо Карина сказала, що буде за годину, то буде за дві, — зітхнула Алла. 

— Ну, Кариночці теж треба висипатись! — до нас якраз зайшов шеф. Він торкнувся своєю ручищою моєї талії. — Ладочко, а хочеш, ми тебе посадимо на її місце? Потренуєшся, коли ще випаде така можливість. Журналісткою ти все одно поки що нічого не досягла. Може, колись будеш ведучою, — його долоня опустилась нижче, мені на стегно. — Якщо будеш добре працювати.

Мене мало не вивертало від його близькості, як таких козлів земля взагалі носить? Шеф мене бісив, але відверто грубити — це означало б самій собі підписати наказ про звільнення. А я все ж не знайшла ще нову роботу, навіть не шукала… Слабачка, правильно мама каже…