11.2.

І саме тому, саме з того вечора я більше ні не день не міг викинути думки про неї з власної голови. Вона була, здається, усюди. Тож в один з вечорів, сидячи у порожньому, надто холодному будинку абсолютно один, я й виплекав цю ідею, що тепер здавалася мені абсурдною. Тепер мені хотілося знову сісти у авто, сховатися там від пронизливого вітру і поїхати звідси, поки не пізно. Та я лише вдихнув глибше, стиснув долоні до болю у пальцях, і закрокував доріжкою до будинку.

Коли біля самого порогу підвів очі від землі, майже несвідомо — ледве не задихнувся. У одному з вікон другого поверху сиділа вона. Міла. Сиділа просто на підвіконні, підтиснувши коліна до грудей, і захоплено читала. Я бачив, як задумливо вона кусає зігнутий вказівний палець, ковзаючи поглядом по рівних рядках. Якоїсь миті мені здалося, що вона мене помітила, просто не подає виду.

Міла застигла, ніби прислухаючись, а тоді повернула голову кудись вглиб кімнати. Схоже, її хтось покликав. Я спостерігав, немов дрібний злодюжка, причаївшись, ледве дихаючи, як вона повільно, майже розчаровано зітхає, тоді захлопує книжку — напевне, на найцікавішому, і швидко зникає з поля мого зору.

Відчуваю якесь дивне розчарування. Ніби мене позбавили чогось, що мені й так не належить. Та чи можна казати так про живу людину? Хіба це — не мисленнєвий злочин?

— Доброго дня, пане Тихий, — промовляє немолода жінка, схоже, домоправителька, відчиняючи важкі двері переді мною.

Я бачу, як вона зіщулюється від холоду, що я приніс з собою, коли черговий порив вітру проникає до будинку. Я не хочу змушувати її мерзнути, тому вітаюся у відповідь і кваплюся зайти всередину.

— Пані Дербіньова у себе, — повідомляє вона просто. — Сказала, що ви можете підійматися. Я вас проведу.

Наскільки мені відомо, кабінет Дениса — батька Міли і покійного чоловіка Алевтини, знаходиться на першому поверсі. Та я не надто здивувався, міркуючи про те, що пані вдова могла спокійно облаштувати свій, власний кабінет, на другому. Тепер вона нарешті могла керувати усім в цьому будинку. Мілою у тому числі.

Та все ж трохи напружився. Я мав достатньо часу, аби вивчити Алевтину якнайкраще. Дякуючи своєму юристу... і приватному детективу. Один люб'язно погодився знайти на неї інформацію, а інший — детально вивчити матеріали, представлені першим. Тож я був обізнаний про спосіб її життя і манеру ведення справ... у загальних рисах.