3.2.

— Ваші речі вже в кімнаті. Бажаєте пройти туди чи, можливо, маєте настрій на невелику екскурсію?

Я розгублено кивнула, сама не знаючи, що саме погоджую. Дем’ян витлумачив це по-своєму й повів углиб будинку, час від часу озираючись, щоб упевнитися, що я не відстаю.

Ми минали кімнату за кімнатою: простору сучасну кухню з коморою й двома величезними холодильниками, столову з довжелезним столом, масивною люстрою та важкими темними шторами на високих вікнах. Потім — кімнати загального призначення. У вітальні я втратила лік: пухнастий килим на мармуровій підлозі, великий диван, декілька крісел, і камін із натурального каменю, у якому хотілося б сховатися від усього.

Коли ми закінчили з першим поверхом, Дем’ян повів мене широкими скляними сходами на другий. Коридор тягнувся довгою стрічкою, а ззовні й не скажеш, що всередині розташовано стільки кімнат за глухими темними дверима. Він пояснював призначення кожної, легко показуючи рукою, та я майже не вловлювала сенсу — розгубилася ще після вітальні.

— Ось тут, — він зупинився біля чергових дверей з чорною металевою ручкою. — Це кімната господаря. Доступ туди має лише він і покоївка, що приїздить двічі на тиждень.

Господар… Це слово одразу витягнуло з пам’яті образ чоловіка з підручника із середньовічної історії. Рабовласницький лад, деспоти, влада над життям інших.

Цікаво, я теж маю називати його господарем?..

— Дякую, Дем'яне, — промовила я коротко, нарешті оговтавшись від невеликої, але насиченої екскурсії. — Чи можу я піти до себе?

Він глянув на мене після невеликої паузи. На його м'якому, трохи зморшкуватому обличчі читався вираз гарно приховуваного за ввічливістю здивування. Чоловік коротко кивнув, всміхаючись так само поблажливо, як вихователь всміхається на дурне, часом недоречне питання студента-двієчника.

Я відчула себе надто дурною, надто недоречною для цього місця. За недовгий час тут я не зустріла нікого, крім Дем'яна і водія, але була певна, що не раз відчую цей поблажливий, трохи співчутливий погляд на собі.

— У кімнаті є телефон, — коротко додав він мені навздогін. — Якщо щось знадобиться, просто зателефонуйте.